Понад 100 українських військових загинули, більше 100 людей потрапили у полон, а деякі бійці вже 4 роки залишаються зниклими безвісти. Такі наслідки боїв за Дебальцеве у період з січня по 18 лютого 2015 року, за даними журналістів, що працювали на місці подій. Генштаб надає менші цифри. З початку збройного конфлікту на Донбасі, українські військові захищали місто від окупантів. Але через агресивні наступи, 18 січня бійці ЗСУ почали відходити з позицій.
Всередині лютого 2015 року через загострену ситуацію на сході України в Мінську відбулась зустріч, на якій підписали режим припинення вогню. Але на Дебальцевському напрямку перемир’я не спрацювало. І бойовики т.з. “ДНР” та “ЛНР” почали гатити по українських військових потужніше.
За кілька тижнів до Мінську-2, бійців БСП “Донбас” відправили на допомогу у Дебальцеве.
“30 січня наша рота – рота «Казбека» називалася – зайшла в Дебальцеве. Наша основна функція була контрдиверсійна діяльність. Там були мінометники, які працювали на машинах. Газель під’їжджає, бус, міномет швиденько виставили, три чотири постріли, завантажили міномет у бус, і поїхали далі”, — згадує командир групи обліку батальйону “Донбас” Валерій Шульга в коментарі прес-службі Національної гвардії України.
Коли вони приїхали на позиції, одразу почався мінометний обстріл.
“В перший же день ми під цей обстріл (чи можливо інший) потрапили. Саме тільки приїхали, розвантажились нас почали обстрілювати з міномета. Це ми приїхали на відомий дебальцевський Хрест”, — згадує Валерій.
З того моменту батальйон щодня був під обстрілами. Над позиціями летіли безпілотники, які допомагали російським окупантам накривати мінами військових ЗСУ. Так, один з взводів батальйону “Донбас” спіймав коригувальників.
“Спіймали групу коригувальників, сиділи на даху. Просто склалася ситуація, що коли проїздить наша колона проїжджала під тунелем, після того як ми з тунеля виходили, по нас починали просто з мінометів гатити так, що ми були в шоці. От ми прикинули, що щось тут не так. От ми і спіймали двох. Двоє, правда, втекли”, — розповів прес-службі Національної гвардії України командир взводу матеріального забезпечення батальйону “Донбас” Сергій Кінашев.
Коли кількість поранених та загиблих перевалила за сотню, командувач штабу АТО наказав виходити з Дебальцівського котла. Їх прикривали інші підрозділи. Але, не дивлячись на Мінські угоди, бойовики не давали їм вийти та влаштували засідку.
Петер Філіпович, — військовий з 128-ї гірсько-піхотної бригади з Мукачевого. Він приїхав із Закарпаття, щоб захистити схід України від російських окупантів. Він – один з тих, хто прикривав українських військових, які виходили з Дебальцевого. Саме командувач 128-ї бригади Сергій Шаптал ініціював вихід з Дебальцевого та командував ним.
“В останні дні були дуже активні бої. Мене з хлопцями закинули під Санжарівкою на висоту, щоб допомагати хлопцям у Дебальцевому втриматися. І там були наші найзапекліші бої”, — розповів Вільному радіо Петер Філіпович.
“Поранених було багато, загиблих також. Стріляли з трьох боків. Вийти було не можна. Техніка була майже вся знищена. Хто як виходив. Ми пішки виходили, і потім я потрапив у Бахмут”, — згадує Петер Філіпович.
Дорога з Дебальцевського котла вела до Бахмута. Саме сюди відвозили поранених. Їх відправляли до місцевої лікарні, де оперували та надавали іншу медичну допомогу.
Бахмут події лютого 2015 року буквально відчував на собі. Крім гучних вибухів, здригання землі і тремтіння вікон, мешканці міста бачили, як сюди привозили поранених. В місцевій лікарні не вистачало медиків. І тоді на допомогу їм прийшли волонтери.
“Якщо згадувати 18 лютого, коли виходили бійці з Дебальцевого, першими волонтерами, які прийняли та допомогли пораненим військовим — це були звичайні містяни”, — згадує Олена.
Олена Лавренко — бахмутянка, яка весь день, а іноді і ніч, була разом з військовими. Вона разом з іншими волонтерами допомагала лікарям та медсестрам. В цей час її чоловік, старшина медичної роти, витягав цих поранених з місць бойових дій.
“Бійця привезли з битви і він ще там, розумієте? Деякі не розуміли навіть, що вони в лікарні. Хтось знав, але не розумів в якому саме місті. Всі вони були контужені, хтось більше, хтось менше”, — згадує Олена.
Через те, що військових було багато, вже прооперованих бійців відправляли до медичних госпіталів в різних точках України.
“Єдине, що в мене залишилось в пам’яті, – це запах крові. Такий гнильний і солодкуватий запах крові. І навіть зараз, коли доводиться приходити у лікарню, мені здається, що цей запах я досі чую”, — розповідає свої спогади Олена.
За даними Генштабу, під час бойових дій в районі Дебальцевого у період з 15 січня до 18 лютого загинули 110 військовослужбовців, 270 були поранені, 7 – потрапили в полон та 18 зникли безвісти. За весь час оборони Дебальцевського напряму загинули 136 та були поранені 331 військовослужбовців ЗСУ.
Також читайте: