Підтримайте Вільне Радіо
Її майстерня — це луки, ліси та береги Дніпра. Анна Костомарова — переселенка з Авдіївки, яка створює світильники й килими з природних матеріалів: кори, трав, гілок, пелюсток і коріння. Після переїзду до Києва вона залишила офісну роботу й занурилася в ремесло, що не потребує фабрик — лише уважного погляду на світ навколо. Її вироби не тільки освітлюють простір, а й повертають відчуття дотику до справжнього.
Жінка розповіла журналістам Вільного Радіо про те, як природа стала для неї джерелом світла, натхнення та тиші в умовах війни.
Промислові пейзажі Авдіївки — рідні та знайомі з дитинства, але Анні Костомаровій здавалося, що за цим сірим горизонтом має бути щось інше. Тут вона зростала, ходила до школи, мріяла, але з роками зрозуміла: цього простору замало.
“Степи з пісень виявилися розораними полями, річки — балками, озера — кар’єрами, а гори — териконами. Ця індустріальність мене трохи пригнічувала”, — розповідає Анна.
До початку війни на сході України жінка працювала у Донецьку неподалік аеропорту імені Сергія Прокоф’єва. З вікна офісу вона спостерігала, як місто поступово занурюється в тривожну невизначеність.
“Коли почалися бої за аеропорт, я бачила, як чеченські КамАЗи проїжджали Київським проспектом, а в небі літали літаки з тепловими пастками. Це було страшно”, — пригадує жінка.
З кожним днем діставатися до роботи ставало все важче, а після появи бойовиків і повного зупинення логістики працювати стало неможливо. Тож згодом Анна переїхала до Києва.
Перебравшись до столиці, Анна залишилася у тій самій організації, де працювала ще в Донецьку. Робота була стабільною — сім років без змін. Та згодом вона зрозуміла, що цього недостатньо.
“Я вже не витримала сидіти вдома за ноутбуком і дивитися в екранчик на чужі гроші в комірках таблиць”, — згадує жінка.
Тож згодом вона звільнилася з роботи. Відпрацювання згадує з усмішкою — каже, що тоді була у стані ейфорії, бо попереду чекала свобода. Нову роботу не шукала. Дозволила собі просто жити: ходити на річку, кататися на велосипеді, читати книжки та гуляти.
А згодом знову з’явилася творчість. Не вперше в її житті. Ще в дитинстві в Авдіївці Анна відвідувала гурток бісероплетіння — альтернатив у місті було небагато. Потім у студентські роки робила прикраси з фетру, вовни й полімерної глини та їздила з ними по ярмарках.
Але після звільнення з офісної роботи новий виток Анни у творчість став усвідомленішим. Мисткиня почала створювати світильники та об’єкти інтер’єру з природних матеріалів — гілок, кори, листя, сухоцвітів і коріння.
“Це те, що буквально валяється під ногами. Його не треба десь купувати, можна просто вийти на прогулянку. Це безплатно, і тому моя творчість не потребує великих інвестицій”, — каже вона.
Але головна причина — не практична. За словами Анни, сучасна людина відірвана від середовища, для якого створена природою. Тож ці світильники — не просто прикраса для інтер’єру, а спосіб повернути людину до природи й внутрішньої рівноваги:
“Я хочу через своє ремесло повернути природу в оселю людини. Щоб людина споглядала, торкалась, нюхала, відчувала текстуру натурального. І від цього їй ставало легше й краще жити”.
Першим виробом, який Анна створила з природного матеріалу, став торшер — світильник, натхненний згорілим уламком дерева. Вона знайшла його під час подорожі з друзями в Вінницьку область, на річці Гірський Тікич.
То був дрин, у який влучила блискавка. Він був обвуглений, фактурний та схожий на магічний посох, каже Анна.
“Я вже доросла людина, і тепер усі палки, які мені подобаються на прогулянках, можу забирати додому. Не треба залишати їх під дверима під’їзду, бо мама сваритиме”, — жартує мисткиня.
Подібні речі не просто надихають жінку, а ніби запрошують до діалогу. Так виникає задум, а разом із ним — і радість від самого процесу.
“Мені дуже приємно саме придумувати. Коли я бачу такі об’єкти, вони запускають у мені творчий процес — і я не можу не діяти”, — каже Анна.
Свій перший торшер вона подарувала другові.
Зараз Анна свідомо шукає рослинні матеріали для своїх виробів. Багато гуляє по луках, заплавах та у передмістях Києва. Найбільше її цікавлять сухі трави, гілки, квіти, що пережили вітер, дощ та сніг.
“Якщо рослина витримала зиму — вона точно підійде для мого ремесла. Бо буде міцною і довговічною”, — розповідає Анна.
Перш ніж щось створити, вона проводить своєрідний експеримент. Збирає матеріал, робить тестові зразки — спостерігає, як він змінюється з часом: чи тримає форму, чи втрачає колір, як поводиться в домашній атмосфері. І тільки після цього береться до створення готового виробу.
Анна захоплюється традиційними техніками й черпає натхнення з історії, археології та краєзнавства. Її цікавить те, як люди протягом століть використовували природні матеріали у повсякденному житті.
Свої вироби жінка виставляє на продаж в Instagram — там і знаходить для них нових власників. Також бере участь у київських ярмарках “Всі свої”, “Кураж” та у виставці Ukrainian Design and Innovation Week у “Мистецькому арсеналі”, де майстри з різних куточків України показують свої роботи.
Але перед продажем Анна деякий час користується світильниками вдома, щоб перевірити, наскільки вони зручні, функціональні та витривалі.
“Це мій краш-тест. Якщо світильник витримав моє життя — значить, він витримає й життя інших людей”, — усміхається вона.
Анна точно фіксує час роботи над кожним світильником, аби правильно порахувати собівартість і встановити справедливу ціну. Наприклад, створення настільної лампи з абажуром із кульбаб триває 38 годин. Усе починається в травні, коли жінка збирає найдовші стебла серед високої трави.
“Це мій спосіб самотерапії: я йду і торкаюся трави. Справді. Шукаю найдовші, найдужчі стебла кульбаб, сушу їх, а потім перед плетінням — зволожую”, — розповідає Анна.
Із зібраних стебел вона вручну виготовляє мотузку за давніми неолітичними техніками, а вже з неї створює абажур на замовному металевому каркасі. Дерев’яну основу обробляє сама, також самостійно встановлює електричні компоненти — допомогли знання з університетського курсу електротехніки.
Крім світильників, Анна створює ще й килими. Наприклад, зараз працює з рослиною з родини осокових, що росте на заплавних луках та берегах Дніпра. Вона зрізає стебла, сушить, заплітає в коси, а потім зшиває їх у спіраль за технікою, поширеною колись в Ірландії. Надихнулася інтер’єрами історичних будинків і вирішила зробити такий килим і собі.
“Я живу біля Дніпра, тож маю змогу самостійно збирати рослину. Вона добре утримує тепло, тому мої коти під час блекаутів завжди мостилися саме на ці килимки”, — ділиться співрозмовниця.
Працює Анна вдома в Києві, а влітку — в “особистій мистецькій резиденції” на Трахтемирівському півострові. Там вона має сад, город, простір для збору й вирощування матеріалів.
“Я сама вирощую, наприклад, часник або кукурудзу. Потім використовую їх для створення абажурів у тій же техніці, що й із кульбаб”, — розповідає мисткиня з Авдіївки.
Її столичний дім побудований із дерев’яного зрубу, а хата в області має в основі саман — цеглу із суміші глини, соломи та піску. Для майстрині це не екзотика, а природний вибір. Каже: так люди жили століттями, і саме до цього хочеться повертатися.
Деякі серії світильників мають особливе символічне значення. Як-от серія, створена з гілок білої акації — інвазивної рослини, яка росла в її рідній Авдіївці.
“Я не планувала вкладати сенс, але під час роботи накрили спогади. Ці дерева пахли в дитинстві, а тепер вони — чужі, як і те, що сталося з моїм містом. І ці колючі гілки, що ранять руки — це метафора болю, через який ми проходимо”, — ділиться Анна.
Для Анни майже кожна рослина має свій характер і глибоку емоційну виразність. Наприклад, лоза дикого винограду, що обплітає її паркан, стала матеріалом для ламп у формі сфери.
“Я хаотично сплітала гілки — а вийшла ідеальна форма. У цьому теж є метафора”, — додає вона.
Світло, що пробивається крізь таку лампу, створює особливу гру тіней. Анна каже: це як дивитися вгору, лежачи на галявині серед лісу, на сонце через гілля.
Про авторську виставку Анна мріє вже давно. Вона часто бере участь у маркетах і тематичних подіях, але хоче мати окремий простір, де всі роботи будуть зібрані в єдину колекцію. Найбільше для цього їй імпонує одна київська андеграунд-галерея.
“Дуже хочу це провернути саме там. Але поки не можу собі дозволити — всі гроші від крафту йдуть назад у матеріали, інструменти та участь у подіях”, — розповідає Анна.
Навчати інших не планує. Її творчість — це спосіб побути наодинці з собою.
Зараз Анна працює над новою серією настільних світильників. Показати їх планує восени на ярмарках і дизайнерських подіях.
“Далі загадувати не берусь. Через війну мій горизонт планування — максимум тиждень. А часто — просто завтра”, — підсумовує жінка.
Раніше ми розповідали про родину майстрів Попових зі Слов’янська, які після знищення майстерні продовжують розписувати посуд у себе вдома та створюють орнаменти на гільзах.