Підтримайте Вільне Радіо
Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — медикиня Наталія Фраушер. Після початку повномасштабного вторгнення лікарка повернулася в Україну з Австрії, де тоді жила, та долучилася до підрозділу “Госпітальєри”. Вона загинула в ДТП, евакуюючи поранених.
Про Наталію Фраушер Вільному Радіо розповіла її мати Зоя Яцун. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Наталія Фраушер (Яцун) народилася у 1975 році у Кропивницькому (тоді – Кіровоград) у родині інженерів. Закінчила кіровоградську школу №19.
“З раннього дитинства Наталія була надзвичайно допитливою дитиною. У чотири роки навчилася читати, у п’ять — знала напам’ять і читала вголос на заходах вірші. Навчання давалося їй легко — отримувала відзнаки та була незмінною старостою класу. Займалася фехтуванням”, — згадує доньку пані Зоя.
За прикладом бабусі та прабабусі Наталія вирішила стати лікаркою — закінчила Одеський медичний університет.
“З ранніх років Наталія усвідомлювала: якщо хтось потребує допомоги – її слід обов’язково надати. На третьому курсі почала підпрацьовувати медсестрою, виходила на нічні зміни на станції швидкої допомоги. Саме там вона на практиці побачила, наскільки потрібною є допомога у найважчі та загрозливі моменти життя. Цей досвід остаточно переконав її, що медицина – це її справжнє покликання”, — розповідає Вільному Радіо мати жінки Зоя Яцун.
Після закінчення університету та інтернатури Наталія працювала у Кропивницькому в обласній стоматологічній поліклініці стоматологинею-терапевткою.
Колеги згадують, що лікарка постійно працювала над собою, опановувала нові технології лікування, не пропускала курсів підвищення кваліфікації. А ще — віртуозно володіла обома руками, бо від природи була шульгою. А у роботі впевнено поєднувала точність рухів і майстерність.
У 2014 році Наталія переїхала до Києва, працювала в провідних столичних клініках, опанувала дитячу хірургію, імплантацію в стоматології. Проходила практику та стажування в клініках Відня та Інсбрука в Австрії. Стала членкинею Асоціації стоматологів України та міжнародної європейської асоціації стоматологів.
У 2019 році Наталія отримала запрошення від клініки в Інсбруку і вирушила туди допомагати на час епідемії COVID-19. Згодом там працювала хірургинею у клініці свого чоловіка Фердинанда Фраушера.
Після початку повномасштабної війни Наталія приєдналася до активістів і волонтерів у австрійській землі Тіроль, допомагаючи українським біженцям. Особисто зустрічала людей, які рятувалися від війни, допомагала з житлом сім’ям з Донецької області, організовувала приїзд і поселення дітей з інвалідністю.
Окрім допомоги людям, Наталія організувала притулок для покинутих тварин. Разом із небайдужими вона збирала гуманітарні вантажі для України.
“Вони з чоловіком мали власний дім недалеко від гір та кордону з Італією, здавалося, що життя влаштоване. Але напад ворога на її рідну мирну Україну Наталія сприйняла як особисту образу та зраду. Вона одразу організувала громаду Тіролю на мирні протести проти російської агресії, збирала допомогу для України”, — розповідає пані Зоя.
Згодом Наталія повернулася до України й приєдналася до батальйону “Госпітальєри”.
“Її міцна патріотична позиція мала глибоке коріння: дід і прадід Наталі були переконаними націоналістами, за що були репресовані у 1946 році й реабілітовані лише у 1992-му”, — каже мати.
У квітні 2022 року Наталія пройшла вишкіл і підготовку до роботи в польових умовах, щоб рятувати поранених захисників на передовій. Серед побратимів і посестер мала позивний “Австрійка”.
Побратими згадують, що Наталія вміла не лише рятувати життя, а й підтримати словом, додати гумору й світла навіть у найважчі хвилини.
Її доброзичлива посмішка ставала підтримкою у найважчі хвилини. Розум, сміливість, відданість справі та незламний патріотизм стали прикладом для всіх “госпітальєрів”.
“Вона писала, що її вже ніби нічим не можна вразити, але одного разу привезли пораненого солдата — ровесника її доньки Лєри — і він помер у неї на руках. Потім у щоденнику вона писала, що “це страшніше, ніж почути тисячу вибухів бомб”, — розповідає пані Зоя.
А ще у її щоденнику лишився такий запис: “Я хвора війною. Хочу лежати, щоб крізь моє тіло проросли соняхи, щоб повіки заросли мохом — аби не бачити, як Україну топлять у крові. Але я вже зробила свій вибір — між родиною і батьківщиною. Вибір зроблено, тому що я — Україна. Я витримаю увесь біль, і настане Перемога”.
26 червня 2022 року екіпаж Наталії Фраушер отримав терміновий виклик на Донеччині і виїхав на допомогу пораненим. Їхній реанімаційний автобус “Кракен” потрапив у ДТП, яке обірвало життя Наталії.
Згодом, інший автобус на честь медикині побратими назвали “Австрійкою” і розмалювали його соняхами.
Рідні й побратими створили петицію з проханням надати Наталії Фраушер звання Героя України. Наталія нагороджена відзнакою УДА “Лицарський хрест”.
Поховали Наталію Фраушер у Києві.
У неї залишились донька, чоловік, мати.
Світла пам’ять.