Щодня о 9.00 українці вшановують пам’ять усіх, чиї життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо Юрія Лелявського, який загинув на фронті.
У цивільному житті Юрій працював журналістом у різних виданнях та загальнонаціональних телеканалах. Родом зі Львівщини. У 2014-2015 роках їздив як військовий кореспондент на схід країни. Там двічі потрапляв в полон проросійських бойовиків. Згодом вступив до лав ЗСУ.
Повномасштабне вторгнення зустрів на посаді речника 10 гірсько-штурмової бригади та 80 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ. Перебував на півдні країни, де дислокувався його підрозділ.
Юрій загинув 28 вересня в бою з окупантами. Про смерть колеги повідомили у НСЖУ.
Близькі згадують Юрія як творчого та талановитого, дуже доброго та людяного чоловіка.
“Ти був завжди смішним, цікавим, дуже творчим і талановитим, а ще сміливим і відважним воїном. Ти завжди любив мою творчість, любив бокс, і часто в мене питав поради як правильно наносити удари, і які використовувати боксерські груші. Ти часто був на моїх виставках, чим я дуже пишаюсь”, — написав в соцмережі друг Юрія, художник Іван Притула.
“У 2014 році під Слов’янськом він побачив ворожу САУ із надписом “На Львів”. І потім, на рубежах Донецької області, знав, що захищає і свою рідну та далеку Львівську область. Він не хотів давати ім’я автомату (як це робив багато хто), бо “автомат — це засіб вбивства, тому не можна давати йому людське ім’я”. Але відносився до нього з повагою”, — згадує колежанка загиблого Євгенія Мельник.
“Юрка. Ти мені завжди здавався найбільш цивільним з усіх військових. Нібито позичив у когось однострій на пару годин та й залишився в ньому на довгі роки.
Всі, хто тебе знав, Юрка, зараз відчувають, що втратили щось важливе, щось справжнє. Навіть ті твої начальники, які сварили тебе. За самовільні походи на передок. За те, що військові в тебе в кадрі без каски”, — написав колега Юрія Андрій Цаплієнко. Він розповів, що Лелявський планував написати книгу, проте не встиг.
Юрію було 49 років.Світла пам’ять.