Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. 2 лютого згадаймо 17-річного дніпрянина Максима Богуцького, який загинув в результаті удару ракети по багатоповерхівці.
Про смерть хлопця повідомив його дядько Олексій Богуцький.
Хлопець загинув 14 січня, коли на багатоповерхівку, де жила його родина, впала російська ракета. Жертвами удару тоді стали щонайменше 45 цивільних, шестеро з них — діти.
“Мій брат зі своєю сім’єю жили в тому будинку 118 на 7-му поверсі в Дніпрі, вони залишилися без усього, а найгірше – не стало їхнього сина Максима, він був сам удома, його батьків не було вдома. Квартири не стало… машина, на якій працює брат – згоріла, всі документи, гроші… нічого немає”, — написав дядько хлопця.
Максим був єдиною дитиною в сім’ї. Його тіло знайшли через 2 дні після трагедії. Хлопцю було 17 років. Він закінчив школу №111 та був студентом-першокурсником Дніпровського національного політехнічного університету, де встиг на відмінно здати сесію.
Матір Максима, Тетяна Богуцька, працює патронажною сестрою у Дніпрі. Вона годинами стояла та дивилась на вцілілу оселю на 7 поверсі, чекаючи коли знайдуть її сина.
“Бачиш чашку на столі, це я не допила чай, а там коробка с харчами на випадок голоду, а там шухляда, ми купили вино для нашої перемоги. На холодильнику зелений фартушок, подарунок сина з першої стипендії. Благаю, достаньте мені той зелений фартушок! Проклинаю, проклинаю всіх кацапів”, — переказала слова матері користувачка мережі під ніком Straw з Дніпра.
Наступного дня рятувальники дістали фартушок з-під завалів. Квартиру з краєвидом на ріку Дніпро вони придбали 10 років тому та дуже любили її. Тепер все майно родини перетворилось на попіл.
“Ми були дуже дружня родина. Максим завжди був з нами. Я завжди думала – як мені пощастило з сином. В нього було чудове почуття гумору, він любив готувати та навчатися новому”, — розповіла мама хлопця Тетяна з фотографці Оксані Йоханнессон.
31 січня пройшла церемонія поховання студента. Батьки хлопця прийшли з подарунком сина. Це єдине що в них залишилось з минулого життя.
“Поховання було важким: ховали його з накритим простирадлом. Тетяна тримала часто труну, дивилася на його портрет в далечі та моторошно посміхалася якимось своїм думкам. Навколо всі ридали, а вона повторювала: “не можна плакати, не плачте, Максим це завжди забороняв”. В якийсь момент Тетяна майже втратила свідомість та її ледве підхопив чоловік. Під кінець священники також не ховали своїх сліз”, — ділиться спостереженнями на прощанні фотографка Оксана Йоханнессон.
