Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. 17-річна Валерія Сімоннік — одна з них. 27 червня російська армія поцілила у піцерію у Краматорську, де вона працювала суши-шефом. Дівчина не дожила до свого повноліття декілька місяців.
17-річна Валерія Сімоннік з селища Городещине закінчила 9 класів і вступила до Краматорського коледжу технологій і дизайну. Навчання дівчина поєднувала з роботою у піцерії RIA Pizza.
“Лєра вчилась на 2-му курсі на спеціальності “перукарське мистецтво та декоративна косметика”, була старостою своєї групи. За кілька тижнів мала отримати атестат про повну середню освіту. Під час всього навчання вона працювала у піцерії. Влаштувалась туди сушистом разом з Євгенією Головченко”, — розповідає Вільному радіо близька подруга загиблої Фаїна Гончарук.
Під час повномасштабної війни дівчина проживала у Краматорську.
“Майже постійно Лєрка була у Краматорську. Прямо на довгий час не виїжджала нікуди. Бувало їздила в інші міста, щоб зустрітися з друзями. Думаю, так вона намагалась відволіктися від цієї ситуації”, — каже Фаїна.
Друзі згадують Валерію, як добру, усміхнену та товариську дівчину.
“Любила більше проводити час у компанії друзів і з рідними. Лєра була душею компанії — якщо не приходила, то це було вже не те, ніби не вистачало шестерні. Любила жити та вміла радіти, насолоджуватись моментами. Вона була як феєрверк, людина-свято. Приходиш і бачиш її посмішку, і ця посмішка реально лікує. З друзями вона була дуже проста, добра і любляча”, — ділиться подруга.
Попри юний вік, дівчина мала сильний характер, тому, як згадує Фаїна, могла дати й відсіч.
“Лєра була впевненою у собі та прямолінійною. Ніколи не говорила за очі, не любила цього. Коли треба було, то показувала характер. Завжди постоїть за друзів і ніколи не відвернеться від них через якусь вигоду. Дуже світла та з чистою душею”, — каже подруга Валерії.
Життя Валерії Сімоннік обірвалось 27 червня — під прицілом російської армії опинилась піцерія, де працювала дівчина.
“У нашому селищі, від центру хвилин 15-20 на машині, цього “прильоту” чутно не було. Лише помітили, як хитнулося вікно та побачили дим, що піднімається з боку центру. Дізнались, що влучили по Ria Pizza. Сестра з чоловіком поїхали туди. Я набирала Лєру та Женю, але вони не брали слухавку. І потім мені дзвонять, і я чую цю жахливу фразу зі сльозами: “Лєри більше немає, її мертву дістали з-під завалів”, — згадує Фаїна.
Того дня росіяни вбили 12 людей, ще понад 60 отримали поранення.
Друзі та рідні Валерії Сімоннік досі не отямились після втрати.
“Я не могла повірити, у мене досі не вкладається в голові, що її немає. Відчуття, ніби вона поїхала кудись і ось-ось скоро повернеться. Хочеться кричати і все, бо ти безпорадний, неможливо повернути ні час, ні людину до життя. Стоявши на похороні, купуючи вінки, квіти, ти стоїш і хочеться ридати і кричати: “За що їх?”. У Лєри була мета: коли вона стане повнолітньою, виїхати за кордон і багато подорожувати. Але війна забрала все. Мені не вистачає Лєри, хочеться обійняти, почути її голос і більше нікуди не відпускати”, — каже подруга загиблої.
У Валерії залишились тато, мама та молодший брат.
“Сім’я так сильно любила її, а вона любила їх. Батьки робили все для доньки, щоб вона жила, радіючи життю, навіть у такій ситуації в країні. Дуже боляче дивитись на батьків, які мали проходити і проходять через все це. Вбиті горем, поховали свою дитину…”, — додає Фаїна Гончарук.
Світла пам’ять загиблій.