Щодня о 9 ранку ми згадуємо усіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. 17 травня вшануймо Любов Тарасову. Вона допомагала бахмутянам до травня 2023 року, а коли нарешті вирішилась покинути місто, загинула на подвір’ї, збираючи сумки.
Про загиблу Вільному радіо розповіла її колега, спеціаліст по роботі з людьми з інвалідністю, ветеранами війна та праці Олена Теряєва.
Любов Тарасова колись працювала на швейній фабриці, а потім пішла у соцзахист. З 2001 року в Бахмуті створили відділ праці та соцзахисту, куди жінка й перейшла працювати на посаду спеціаліста відділу з питань обслуговування людей з інвалідністю, ветеранів війни та праці.
“Люба займалась особами з інвалідністю, тобто розробляла та проводила індивідуальні програми реабілітації та забезпечувала їх технічними засобами. Могла призначити, що людині потрібні милиці або візок та шукала і замовляла це у заводів-виробників. Наприклад була в нас дівчина-студентка з вадами від народження — в неї одна нога була більше на сантиметр і Люба просила виготовити індивідуальне взуття для неї”, — розповідає Олена Теряєва.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, на роботі Любов Тарасову перевели у режим “простою”, оскільки їй було 65 років та вона планувала звільнитись. Однак жінка не захотіла залишати Бахмут та залишилась працювати.
“Ми працювали поки в Бахмуті було світло та інтернет. Річ в тім, що вона працювала з всеукраїнським централізованим банком людей з інвалідністю. Тому вона залишилась та вносила туди інформацію. Звичайно, що вона перестала туди ходити, коли припинили ремонтувати світло”, — пояснює знайома загиблої.
Світло в Бахмуті перестали ремонтувати у вересні 2022 року. Тоді замість своєї роботи Любов Тарасова стала волонтером.
“Любов приходила з Женею (сином, — ред.) та продовжила працювати у Прозорому соціальному офісі, отримуючи лише частину зарплати за “простой”. Річ в тім, що дівчата покидали Бахмут, спочатку нас було 15 працівниць, а у лютому 2023 року я там була вже одна. Прийом вести було важче, тому Люба нам дуже допомагала. Та й взагалі, щодо того, що вона залишалась в Бахмуті, я на це скажу так:
“Візьміть, викопайте грушу в саду, посадіть її у вазу і поставте кудись на антресоль”.
Це для нас було б те саме, що покинути Бахмут!”, — обурюється на питання про те, чого залишались в Бахмуті під обстрілами, колега, яка у лютому 2023 року теж ще була в місті.
Любов Тарасова мешкала по вулиці Ювілейній, але через постійні обстріли попросилась на зиму пожити до колеги по вулиці Толбухіна, де вона з сином жила до трагічної дати.
“Ми стали сусідами і постійно спілкувались, святкували дні народження, Новий рік, на Великдень разом спекли пасочки. Жили ми нормальним життям. Однак всьому приходить кінець, спочатку я дістала поранень і мене евакуювали з Бахмута”, — сумує Олена Теряєва.
Після поранення колеги, Любов Тарасова наважилась з сином теж покинути Бахмут. 9 травня 2023 року бахмутяни з сусіднього будинку спробували покинути місто на машині, але потрапили під обстріл та повернулись назад.
“Наступного дня вони всім розказали, що покинути Бахмут можна, але треба йти пішки до села Іванівське, потім повзком, а там як пощастить. Тоді Люба ухвалила рішення, що все, терпець урвався, завтра (11 травня, — ред.) покидаємо Бахмут. Сусідка Галя (яка невдало спробувала виїхати з Бахмута, — ред.) каже:
— Треба ж хоч щось взяти з собою!
— Я не уявляю, як буду повзти та падати з сумками, але давайте передивимось всі речі та спробуємо ущільнитися до неможливого стану”, — переказує слова Любові Тарасової колега.
З самого ранку 10 травня жінка встигла підготувати на подвір’ї сумки з речима.
“Галя(сусідка, — ред.) зайшла в будинок, чує — вибух. Виходить на подвір’я, а там Люба лежить обличчям у землю, захрипла та й все, а Женя (син, — ред.) лежав поряд з відірваною по коліно ногою. Часу копати могилу не було, тому що Женя стікав кров’ю”, — каже Олена Теряєва.
Тоді сусіди знайшли тачку та на ній повезли пораненого сина жінки до військових на район Нового ринку. Доля тіла загиблої Любові Тарасової невідома, оскільки разом з сином Бахмут покинули останні сусіди, які й розповіли цю історію.
“Це була людина, якій союз матерів дітей з вадами здоров’я дякував грамотами, такими знаєте… де дітки долонями ліпили відбитки свої та підписували:
— “Найлюдянішій людині від вдячних дітей!”
Це ж про щось каже? Вона виглядала суворою зі сторони, але насправді була дуже доброю. Це була жінка-трудоголік, без віку, завжди красива, яка завжди віддасть останнє іншим! Її буде дуже важко замінити на роботі”, — сумує колега.
Світла пам’ять.