Щодня о 9 ранку українці вшановують хвилиною мовчання всіх, хто загинув внаслідок війни, яку розв’язала Росія. 3 листопада згадаймо бійця 54 бригади Олександра Інякіна з Мирнограда, який загинув на Бахмутському напрямку.
Історію військового розповіла вдова Надія виданню “Свої. Сіті”.
Надія познайомилась з Олександром коли їй ще було 15 років, а йому 17. Хлопець став для неї першою та єдиною любов’ю. Разом вони виховували двох дітей.
“Він був найкращим сім’янином, якого ще треба пошукати: жив для родини, дітей та заради мене. Завжди у всьому допомагав. Він – неповторна людина, подібних більше не існує. У нас ніколи не було секретів один від одного. Ми дуже добре жили”, — розповідає Надія Інякіна.
Олександр працював шахтарем у рідному Мирнограді. 3 березня він зателефонував дружині та сказав, що отримав повістку. В армії він не служив і у першу хвилю не повинен був потрапити, але чоловік був принциповим, не збирався розбиратись та пішов боронити державу у лавах 54 окремої механізованої бригади.
Вже у березні військовий дістав поранення: осколки діставали з ноги та шиї. Олександр пройшов лікування у низці лікарень, але нога так повністю і не згиналась. Дружина сподівалась, що на фронт його більше не відправлять.
“Саша не міг не те, що бігати. Йому було важко ходити. Проте його знову повернули на позиції під Мар’їнку. Тривалий час він ніс там службу. Проте згодом його перевели під Бахмут”, — згадує Надія.
Чоловік на хвилювання дружини казав, що “все добре” і розуміючи важку ситуацію на Бахмутському напрямку просив Надію ніколи не покидати дітей, якщо з ним щось станеться. Дружина на це казала, що не зможе жити без нього.
“24 липня він написав мені, що в нього все добре. Я ще перепитала, чи з ним Максим Доценко? Бо ми з його дружиною спілкувалися. Він сказав, що з ними обома все добре”, — каже Надія Інякіна.
Однак вже наступного дня, попри шостий день народження у сина, чоловік не вийшов на зв’язок. Дружина почала хвилюватись та сама писала повідомлення Олександру, щоб він якнайскоріше вийшов на зв’язок.
“28 липня зранку мені зателефонували і повідомили, що Сашка вже немає. Один його побратим сказав, що було танкове поранення в голову від прямого попадання. Я не бачила чоловіка перед похованням: труна була закритою”, — плаче вдова.
У чоловіка залишилась дружина з двома дітьми. Надія щодня ходить на кладовище до Олександра та нічого не може робити. Вона досі не усвідомлює як буде жити далі, оскільки їй більше нема кому допомагати.
