Щодня о 9 ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. 30 квітня згадаймо спецпризначенця якого звали Артур Батій, який загинув під Бахмутом.
Деталі про життя та загибель героя Вільному радіо розповів його батько, голова правління АТ “Донецькоблгаз” Вадим Батій.
Артур Батій народився та виріс у селі Панчеве, що на Харківщині. Хлопця виховувала мама у неповній родині, поки одного разу доля не звела його з батьком.
“Так сталось у молодості, що я до його 16 років не знав, що в мене є син. Коли я дізнався про сина, то був настільки щасливим, прийшов додому та кажу дружині:
— Сідай, бо зараз впадеш!
— Що сталося, що ж сталося?
— У нас є син!
— Де ж ти його взяв, того сина?
— А ось так є!” — згадує Вадим Батій.
Коли 2017 року хлопець закінчував школу, поряд з ним вже був і батько.
2018 року юнак вступив у Харківський регіональний інститут державного управління.
Ще студентом він долучився до партії “Свобода” та брав участь у житті організації.
До 24 лютого 2022 року Артур Батій працював монтажником натяжних стель, а у вільний час займався боксом та бодібілдингом.
Після початку повномасштабного вторгнення хлопець пішов у територіальну оборону, але коли бійців переводили в інші підрозділи, Артура записали як мобілізованого. Служив він в охороні військкомату.
“Син був фізично здоровим, такий красень у 120 кілограмів. І коли його батальйон поїхав на полігон, вони там відстрілялись з РПГ, кулеметів, автоматів, і коли вже їхали з полігону, то передали, що такий-то класно стріляє”, — ділиться Вадим Батій.
Оскільки Артур проявив себе як вправний боєць, одразу з полігону його забрали в інший спецпідрозділ. Бачитись з сином батько міг тепер вже нечасто, а їхні зустрічі були короткими.
“Один раз, коли я їхав по роботі, то по дорозі заїхав до сина на 2 хвилини. Ми поговорили, і я сказав: “2 хвилини — як це мало і як багато”, — згадує чоловік.
В березні 2023 року підрозділ Артура перекинули на Богданівку, що під Бахмутом.
“Побратими розповіли, що сина під Бахмутом поставили кулеметником, і він поклав там багато “орків” (російських військових, — ред.), але в один момент його просто закидали [снарядами] з гранатометів”, — каже батько Артура.
Захиснику було 23 роки. У нього залишились батько, мати та кохана дівчина Валерія.
“Дівчина в нього дуже гарна та розумна, з дуже хорошої родини. Я так шкодую, що в них не сталася дитинка”, — сумує батько.
Світла пам’ять.