Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. 23 березня згадаймо мешканку Луганська Надію Козлову, яка хотіла покинути місто у 2014 році під час боїв, але загинула під мінометним вогнем.
Про смерть Надії Козлової Вільному радіо розповіла її донька Олена Ухань.
Олена звернулась до нашої редакції через анкету для рідних та знайомих загиблих. Якщо у вас є хтось, хто загинув внаслідок війни, ви можете заповнити форму та залишити свої контакти. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб написати про ваших близьких або знайомих.
Надія Козлова народилась у Біловодську. Пізніше працювала в Луганську у котельній, а потім в торговельній організації бухгалтером та економістом.
11 червня 2014 року, коли місто вже окупували, родина Надії Козлової спробувала виїхати звідти.
“Я їхала з матір’ю та батьком в “запорожці”, і машину обстріляли з міномета. Батько був за кермом і, хоч був поранений, якимось дивом витяг мене та матір з машини допоки вона не зайнялася”, — згадує донька загиблої Олена Ухань.
Батько відтягнув Олену та її мати Надію подалі від вогню до лісосмуги.
“Я була поранена і час від часу втрачала свідомість. Коли трошки стихли постріли, я очуняла та думала, що мама теж непритомна. Зовсім не знаю скільки пройшло часу, доки я зрозуміла, що вона вже померла”, — ділиться Олена Ухань.
Батько Олени теж тоді дістав поранення, але він розумів, що треба покинути машину та місце обстрілу.
“Казав: пішли, пішли потрошку звідси, бо можуть поцілити. Я казала що не можу, бо треба, щоб мама очуняла і я нізащо її не покину. Ми з батьком намагалися її розбудити чи підняти, але нести не було сил”, — згадує донька загиблої.
В цей час брат Олени не міг дотелефонуватись до них, тому почав хвилюватись й виїхав на велосипеді шукати родину дорогою, якою вони повинні були їхати. Йому вдалося їх знайти по машині, що горіла.
“Крізь дерева батько побачив брата та покликав його. В брата був з собою мобільний і він викликав швидку. Вона до місця обстрілу не їхала і треба було йти до міста”, — каже співрозмовниця.
Чоловікам довелось повантажити мати на велосипед та везти на двоколісному до швидкої.
“Брат тягнув мене до швидкої. Лікарі зі швидкої дочекались нас. Мала надію, що мама жива, бо вона була ще тепла. Швидка забрала мене й батька до лікарні, а брат залишився з матір’ю чекати вже катафалк”, — сумує Олена Ухань.
Вона підозрює, що окупанти спеціально обстріляли їхню цивільну машину з міномета, оскільки хотіли поживитись їхнім майном.
“Ми загрози не несли, й коли вони обстрілювали бачили по кому це роблять. На зараз я думаю, що, мабуть, люди корисні, подумали, що є якісь сережки, колечко, що можна поцупити. Тому дуже хочеться, щоб знали, що таке було”, — ділиться співрозмовниця.
Крім цього, коли родина везла мати до швидкої, російські найманці дорогою вели розмови з членами родини, що вижили та звинувачували їх.
“Коли ми йшли з братом на швидку вони нам казали, що там йшов бій і може ви якісь снаряди везете комусь. Та які ми снаряди могли везти “запорожцем”?”, — обурюється донька загиблої.
Надії Козловій було 63 роки. В неї залишились дві доньки, онука та чоловік.
“Проста, не видатна жіночка, яка встигла прожити з батьком 41 рік у шлюбі. Любила співати пісні як українською, так і російською. Вона була дуже люблячою і відповідальною, працьовитою. Безневинно загинула, за що?”, — питає донька Надії Козлової.
Поховали Надію 14 червня 2014 року у рідному Луганську, оскільки вивезти тіло в інше місце у родини вже не було можливості.
За даними доньки загиблої, поліція відкрила кримінальну справу щодо цього вбивства, але досі немає можливості розслідувати та закрити її через окупацію Луганська.
Сама Олена Ухань з часом покинула Луганськ та зараз живу в Києві. Літному батькові та чоловіку Надії Козлової наразі 69 років й він досі залишається в окупації.