Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо 28-річного Станіслава Луценка зі Слов’янська. 2022-го він добровольцем став до лав ЗСУ. Близько двох років захисник боронив Україну: воював на рідній Донеччині та Луганщині. Воїн загинув у бою поблизу села Невського.
Станіслав Луценко загинув 15 серпня 2024-го, повідомив начальник Слов’янської ВА Вадим Лях.
Станіслав народився у Слов’янську. 2012-го закінчив Билбасівську школу, після чого пішов працювати. Змінив чимало професій: був монтажником, водієм, зварювальником. Також чоловік будував велокомплекс у Лимані та один з об’єктів на Азовсталі у Маріуполі.
Коли почалася повномасштабна війна, слов’янець залишився без роботи. Тож у серпні 2022-го вирішив стати військовим.
“Коли він сказав мені про це, я попросила його все як слід обдумати. Але він не змінив свого рішення”, — пригадує мати Станіслава Світлана Луценко.
Станіслав Луценко долучився до 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго, став водієм-майстром ремонтно-відновлювального батальйону. Спочатку пройшов вишкіл в Україні, ще три місяці вдосконалював навички у піхотному училищі Національних Збройних сил Латвії.
Після навчання Станіслава направили у зону бойових дій, він боронив Донеччину на різних напрямках фронту. За бойові заслуги отримав медаль “Ветеран війни”.
Загинув Станіслав Луценко на Луганщині, поблизу села Невського у Сватівському районі. 15 серпня 2024-го воїн зазнав смертельних поранень внаслідок мінометного обстрілу.
Поховали захисника на кладовищі поблизу селища Андріївки. З війни Станіслава не дочекалися батьки та молодший брат.
Світла пам’ять.