Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. 4 лютого згадаймо військового з Ковеля Максима Бурду. Він був талановитим фотографом і мав велике професійне майбутнє, та попри це пішов боронити країну. Хлопець загинув у боях під Бахмутом.
Панахиду за загиблим воїном ЗСУ Максимом Бурдою провели у місті Ковель на Волині. На прощанні з героєм побували й журналісти Вільного радіо.
Максим народився у Ковелі 30 січня 1997 року. Він був єдиною дитиною у сім’ї.
“Після розлучення з чоловіком мати виховувала Максима одна. Важко їй було, адже нікому було допомогти — батьки Іри померли. Однак Максим ріс слухняним і добрим хлопцем. Він був розумний і талановитий. Вивчився, став хорошим фотографом, як то кажуть, професіоналом від Бога”, — розповідає Вільному радіо знайома матері Максима Тетяна.
Однокласники Максима пам’ятають його як вірного і доброго товариша.
“Ми з ним дружили ще змалечку. Я його сусід. Максим був завжди світлою і радісною людиною”, — говорить ковельчанин Андрій.
“Всі знали його як хорошого хлопця. Добрий, щирий. Він завжди всім допомагав. Був активістом, у різних організаціях брав участь”, — додає однокласниця Даша.
Максим він був одним зі співзасновників молодіжного хабу “Ватра” в Ковелі, членом молодіжної ради та активістом національного корпусу.
“Він був із тих ідейних молодих людей, які попри свій вік намагалися бути зрілими будівничими своєї країни. А ще був просто доброю, надзвичайно світлою людиною. Любив тварин і віддавав усе своє добро всьому живому, що оточувало його у цьому світі. Ніжний і люблячий син, вірний товариш, патріот своєї країни, незламний воїн і справді прекрасний фотограф”, — говорить у своїй промові ковельський міський голова Ігор Чайка.
Зі шкільних років Максим мріяв стати хорошим фотографом і впевнено йшов до своєї мрії. Фотоапарат став його життєвим супутником. Закінчуючи 2019 року Національний університет “Острозька академія”, він написав дипломну роботу на тему “Військова фотографія”.
“Так сталося, що цю тему він мав можливість перевірити на фронті. Він зробив багато чудових і дійсно зворушливих фотографій. І я переконаний, що люди стоятимуть у черзі, щоб їх подивитися”, — говорить Ігор Чайка.
На початку повномасштабного вторгнення Максим Бурда записався в тероборону, опановував навички тактичної медицини й ведення бою. Через хворобу хребта хлопця комісували, тож за станом здоров’я він міг не воювати. Але все одно прагнув потрапити на передову.
“Максим завжди прислухався до чужого горя. Тож з перших днів, коли в Україні все почалося, сказав: “Плачте, не плачте, мамо, я все одно піду воювати”. Про цей випадок переповідають всі його друзі”, — розповідає Вільному радіо ковельчанка Анна.
Максим домігся свого — пішов боронити Україну на передовій. Його позивний був “Фотограф”.
Хлопець воював у складі 3-ї Окремої Штурмової Бригади. Він служив у взводі вогневої підтримки. Як оператор вправно керував безпілотником і наводив українську артилерію на позиції ворога. Завдяки йому вдалося знищити багато живої сили й техніки агресора.
“Він був максимально мотивований. Може, інколи цього не показував, але завжди добре знав, за що тримає зброю в руках. Це просто відчувалося. Інколи його енергетика наповнювала весь підрозділ. При тому Максим був завжди виважений і спокійний. Влітку він сказав: “Святим обов’язком справжнього чоловіка є захист свого дому. Ніхто, крім нього, не повинен цього робити”. І десять місяців Максим це робив”, — згадує побратим Максима з позивним “Філософ”.
Життя Максима Бурди трагічно обірвалося 26 січня в боях під Бахмутом. До свого 26-річчя він не дожив 4 дні.
“Сам момент загибелі Максима мені досконало невідомий, адже влітку він перейшов служити в інший підрозділ. Знаю лише, що він загинув від пострілу танка. Зараз його ім’я записане на небесах. І це ім’я — Захисник. Дуже велика честь. Я пишаюся, що мені довелося з ним воювати. Це гарний друг, вправний солдат, міцний воїн”, — говорить Вільному радіо побратим загиблого захисника Ігор Боб.
У Максима в Ковелі залишилася кохана дівчина Марія. Через відкрите вторгнення Росії вони не встигли одружитися.
“Одного разу він сказав мені: “Я хочу, щоб ти завжди відчувала, що поруч з тобою чоловік, який готовий за тебе віддати своє життя”. Я відразу відповіла: “Не треба життя, навіть і не думай”. Але він завжди був максималістом у всьому, завжди прагнув до кращого. Він кожному був готовий допомогти. Віддати останнє, але допомогти, забуваючи про власні потреби”, — згадує про нареченого Марія Лукашук.
Ще одного загиблого воїна з рідного міста ковельчани провели у вічність.
Світла пам’ять.
* * *
Читайте також: