Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Андрій Федорович рік боронив державу від можливого нападу окупантів з Білорусії. Життя захисника обірвалося у перший день його чергування у селі під Лиманом. Чоловіка вбила граната, яку росіяни скинули з безпілотника.
Про загиблого захисника Вільному радіо розповіла його дружина Наталя Федорович.
Пані Наталя звернулася до нашої редакції через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Майбутній захисник народився 4 жовтня 1987 року та проживав у місті Нововолинськ Волинської області. Після школи закінчив училище, де здобув фах електрика, але за цією спеціальністю так і не попрацював.
“Він спочатку у меблевому магазині працював, а потім з 2018 року працював на ливарному виробництві. Там були такі величезні брикети, які вони заливали і виготовляли паркани, якісь великі бетонні споруди, фігури, казани, сковорідки та багато чого ще виготовляли з металу”, — розповідає Наталя Федорович.
Свій вільний час чоловік у першу чергу присвячував дітям.
“Гуляли та відпочивали ми завжди родиною. Не було ніколи такого, щоб ми кудись поїхали, а дітей залишали самих. Завжди були разом та робили сюрпризи один одному, щоб, як то кажуть — не згас вогник. Так ми прожили разом 13 років”, — згадує Наталя.
Головним же хобі чоловіка була риболовля.
“Рибалити він прям дуже любив — кожного літа, коли був час, то рибалка це у першу чергу. В нас багато історій було, коли він виловлював різну велику рибу. Одного разу навіть зловив чи черепаху, чи щось таке. Він писав у рибацький сайт про тваринку, і це зібрало багато “класів”, — ділиться дружина.
Також Андрій полюбляв гуляти по лісах та збирати гриби. А ще грав з друзями у футбол.
“Він був дуже чесним та поступливим. Коли він доводив свою точку зору, але позицію треба “вигризати”, то він поступався. Чоловік ніколи не “халявив”. Це як у радянському фільмі було: “На будівництво? — Я! Туди-то? — Я!” Ось такий він в мене був — завжди першим. Навіть коли вони [вже як військові] переїжджали на схід, то він один був щасливий”, — розповідає вдова.
Батько двох дітей не служив строкову службу, але до повномасштабного вторгнення пройшов курс підготовки.
“Коли все почалось (війна у 2014 році, — ред.), ми були молоді й він не пішов боронити державу. Але у 2018 році, оскільки він ніде так і не відслужив, то його скерували на навчання на 10 днів на полігоні. Тоді йому сказали, що він там не потрібний”, — згадує Наталя Федорович.
Тож Андрій повернувся до родини та жив мирним життям до 24 лютого 2022 року. Початок повномасштабного вторгнення чоловік зустрів на роботі.
“Він тоді сказав мені, що почалась [відкрита] війна і треба знімати гроші, збирати дітей та сумку. Керівництво його заспокоювало, але він проробив ще два дні та ми переїхали до тата. Ми хотіли бути усі разом, щоб, якщо вибухне — не шукати один одного”, — каже мати двох дітей.
Та довго на новому місці Андрій не пробув, бо вирішив, що час діяти.
“На новому місці раз була сирена — ми спустились у підвал. Потім два — ми спускались, а на третій раз він сказав: “Дай паспорт”, а я не давала його паспорт. Тоді він сказав, що треба йти та зупиняти їх (російських окупантів, — ред.), бо вони прийдуть сюди. Так він пішов у військкомат і його взяли, бо тоді брали абсолютно всіх. Офіційно на службі він був з 27 лютого 2022 року”, — ділиться дружина захисника.
Чоловіка зарахували добровольцем у лави 100-ї бригади територіальної оборони ЗСУ.
“Це зібралась бригада з хлопців, які ніде особливо не служили та не мали навичок, тому їх тримали на навчанні до кінця березня. Потім він рік боронив державу на кордоні з Білоруссю. Тобто, якби був наступ з Білорусі, то вони б підривали за собою все та стояли б, як смертники, в обороні”, — пояснює співрозмовниця.
Наприкінці березня 2023 року бригаду Андрія Федоровича перекинули у Донецьку область.
“Чоловіка відправили на схід заміняти хлопців, але всі розуміли, що міняти там не було кого. І вийшло так, що [у перший вихід] на лінії фронту він загинув. Вбило його миттєво вибуховою хвилею. Він тоді приліг відпочити після чергування “3 через 3” [години], а хлопці не побачили дрона [окупантів], поклали відпочивати його у проході в окопі, і ось… Він тоді своїм прикладом показав побратимам, що тут не Білорусь, а справжня війна і треба берегтись. Сталось це у села Діброва в Донецькій області. Там важкі бої, і хлопці звідти просто пеклом називають те, що там відбувається”, — ділиться Наталя Федорович.
Трагедія сталася 6 квітня 2023 року. Чоловіку було 35 років.
“Я спілкувалась потім з побратимами, і вони чесно визнавали, що не вберегли його. Втім, на прикладі мого чоловіка вони навчились, що треба берегтись і дивитись не тільки по прямій, а й по всіх сторонах. І так, дякувати Богу, з нашої 100-ї бригади, яка доволі велика, чоловік 30 загинуло. Тобто за статистикою це небагато, але саме серед цих 30 захисників є мій чоловік”, — сумує вдова.
Поховали захисника у Нововолинську на алеї героїв “Друга шахта”.
У Андрія Федоровича залишились дружина, двоє дітей — хлопчики 12 та 4 років, молодша сестра, а також батьки.
Родина Федорович прагне, аби Андрієві надали звання Героя України. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять загиблому.