Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. 27 січня згадаймо Євгена Гончаренка з Харкова, який з 2014 року бореться з окупантами, однак загинув в оточеному Маріуполі при спробі прорватися.
Про загибель Євгена повідомили у Сіверській військовій адміністрації.
Детальніше про нього Вільному радіо розповіла мама чоловіка Наталя Гончаренко.
Євген Гончаренко народився 10 жовтня 1994 року. Боронити державу він почав з 2014 року, коли тільки виповнилося 19 років.
Спочатку служив у підрозділі поліції особливого призначення “Східний корпус” та брав участь у звільненні Широкиного. Потім — перевівся у батальйон “Харків”.
“У 2019 році він приїхав в Маріуполь до батальйону “Азов”. Йому там дуже все сподобалось, відношення і все інше. Тому він підписав з “Азовом” контракт і з того часу служив в ньому”, — згадує Наталя Гончаренко.
Євген служив в “Азові” старшим солдатом у мінометному взводі з позивним “Бад”. Коли почалось повномасштабне вторгнення, він боронив Маріуполь разом з іншими побратимами. Коли місто оточили загарбники, вони спробували прорвати кільце.
“Син наш був у БТРі з товаришами “Редя” та “Шегги”, вони в ніч з 14 на 15 квітня намагались колоною прориватись з морського порту. Але їх колона була розбита і БТР затонув”, — розповідає мама захисника.
До 30 травня 2022 року Євген Гончаренко офіційно вважався безвісти зниклим.
“У липні 2022 року був обмін тілами. Тоді повернули близько 50 тіл захисників. Насправді тоді дуже плутано їх повернули, бо окупанти перемішали хлопців з Азовсталі, Оленівки та БТРа цього затонулого”, — каже Наталя.
Ідентифікація тіла Євгена Гончаренка зайняла пів року.
“Інших хлопців змогли швидко ідентифікувати, оскільки на їхніх тілах були татуювання, а в кишенях знайшли документи. В нашого сина не було ні документів, ні прикмет на тілі по типу татуювань”, — каже мама бійця.
З того часу родина Гончаренків сподівалась, що Євген в полоні у окупантів. Однак, про те, що це може бути тіло сина, їй повідомили 1 вересня 2022 року, бо знайшли збіги. Хоча цього ще було мало для повної ідентифікації.
“По батьківській лінії ми не змогли здати ДНК-аналіз, а дитина за кордоном і вести її для аналізу в Україну ми побоялись у зв’язку з безпековою ситуацією. Тому я здала ДНК і вони дуже довго готували висновок. З вересня до 18 січня тривали роботи, поки мені не зателефонували і не сказали, що на 99.9% це мій син”, — ділиться мати азовця.
24 січня під час розмови зі слідчою, матері не змогли підтвердити звідки саме привезли тіло, бо окупанти переплутали всі тіла.
“Не раз чула, що матері самі розстібали ці мішки та знаходили документи. Розумієте, там часто ніхто не має часу пошукати оце. Тому я з’їздила та побачила тіло, але, на жаль, через стільки часу не змогла опізнати, що це дійсно мій син. В кишенях я теж не змогла знайти ніяких особистих речей”, — сумує мати захисника.
Родина Євгена пам’ятає його як сина, який ніколи не ховався за спинами від проблем та завжди сам рвався уперед на захист сім’ї та держави. У чоловіка залишилась донька, якій рік та два місяці і дружина, які зараз у Польщі, а також мати з батьком, які сподіваються, що це все помилка.
“В нас є сумніві все одно, бо невістці прийшло повідомлення від військової частини, що він знаходиться у полоні. Наскільки ми розуміємо, командування АЗОВу до останнього залишалось у Маріуполі і вони встигли якимось чином відправити повідомлення, що син потрапив у полон і тому 1 червня нам у патронатній службі сказали, що він у полоні. Син навіть був у списках реєстру на обмін полоненими. Може це дуже страшна помилка і нехай би вона була. Ми не будемо мати претензій до судмедекспертів”, — плаче мати бійця Наталя Гончаренко.
