Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Володимир Луценко 19 років захищав українське небо у лавах ЗСУ та невдовзі мав вийти на пенсію. За місяць повномасштабного вторгнення він збив на Харківщині понад 10 російських літаків, але від однієї з ракет не встиг ухилитися.
Про загиблого захисника Вільному радіо розповіла його мати Ніна Луценко.
Пані Ніна звернулася до нашої редакції через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Володимир Луценко народився 17 липня 1982 року у селі Ганнусине Полонської громади, що на Хмельниччині. Після закінчення школи здобув фах зоотехніка у Рогачівському державному аграрному технікумі.
“Коли його призвали в армію, то він підписав контракт і все своє життя присвятив армії. Так з 2002 року і був на службі”, — розповідає мати чоловіка.
На цивільній роботі Володимиру попрацювати так і не довелось, але чоловік дуже любив рибалити.
“В нього була мрія, що скоро вже піде на пенсію і активно готувався до неї: через інтернет замовляв багато різних вудочок та інші снасті для рибальства. Ще він підготував собі такий човен надувний, в якому відпочивати можна було б. Навіть корм для риб — все придбав і все це залишилось тепер”, — каже Ніна Луценко.
З 2014 року, коли на сході України почалась війна, Володимир Луценко став на захист держави.
“Він багато разів був на Донеччині та Луганщині — по 8 місяців за раз. Всі ці роки між ротаціями він приїжджав додому тільки на 3 місяці та знову туди повертався”, — ділиться Ніна Луценко.
На рахунку Володимира було понад вісім ротацій у зону бойових дій. З часом він дослужився до звання старшого сержанта. Загалом захисник мав 19 років військового стажу.
“Перед тим як почалась ця (повномасштабна, — ред.) війна, він як раз 8 місяців був у Луганській та Донецькій областях десь і вже повинен був їхати додому. В нього повинні були бути ці 3 місяці відпустки — і тут почалась ця масштабна війна. Так і не приїхав додому”, — згадує мати чоловіка.
Під час повномасштабної війни старший сержант боронив державу у Харківській області на посаді заступника начальника зенітно-ракетної батареї 11-го зенітного ракетного полку Повітряних сил ЗСУ.
“Він з побратимами збив більше 10 літаків окупантів та ще безпілотники і ракети. Ці ракети щодня літали тоді (у перші місяці повномасштабного вторгнення, — ред.), і вони вчотирьох збивали їх”, — переказує Ніна Луценко свідчення побратимів її сина.
Військовий загинув 24 березня 2022 року під Ізюмом. Того дня російська армія вдарила по позиціях ППО, де були захисник та його бойові товариші. Одна з ракет влучила у машину — загинули всі члени екіпажу.
“Син тоді загинув з побратимами. Одному з них дали вже [звання] Героя України, а іншим трьом з сином так і не дали. Хоча вони все разом робили. Якось їхні три “БУКи М-1”(самохідний зенітний ракетний комплекс, — ред.) підбили, і вони з трьох “БУКів” збирали один працюючий”, — переказує слова побратимів мати загиблого.
“Через місяць після трагедії його доставили нам. Ми здавали ДНК-зразки, і що там від нього залишилось, ми й не знаємо, бо труна була накрита кришкою”, — сумує Ніна Луценко.
Володимиру Луценку було 39 років. Військового поховали 26 квітня 2022 року у місті Полони на Хмельниччині на “Алеї Слави” для загиблих захисників зі всієї громади.
Пізніше захисника нагородили посмертно орденом “За мужність” III ступеня за “особисту мужність та самовіддані дії під час захистку державного суверенітету та територіальної цілісності України”.
“Він дуже любив не тільки рибалити, а й ліси. Також полюбляв всім допомагати, такий працьовитий був, господарський дуже-дуже. Ми так чекали на нього…” — не може стримати сліз мати захисника.
У Володимира Луценка залишились мати, дружина та двоє рідних братів, один з яких також боронить державу. Батько захисника через деякий час після загибелі сина наклав на себе руки.
Родина Луценків прагне, аби Володимиру надали звання Героя України. Для цього вони створили петицію, яка станом на кінець жовтня зібрала понад 11 тисяч із необхідних 25 тисяч голосів. Збір підписів триватиме до кінця грудня 2023 року. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять загиблому.