Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. Григорій Кулініч із позивним GREG — один із них. З 2014-го чоловік возив допомогу ЗСУ на передову, а згодом і сам взяв до рук зброю. Життя захисника обірвалося влітку цього року на Донеччині. Григорію назавжди залишиться 43.
Дружина Григорія звернулася до нашої редакції через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних і знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Григорій Кулініч народився та жив у Києві. Закінчив місцеву школу №41, після чого розпочав власну справу.
“Був приватним підприємцем. Він продавав дитячий одяг до війни, також збирав меблі”, — розповідає Вільному радіо дружина загиблого Наталя.
З початком російської агресії на сході України у 2014-му Григорій почав підтримувати українських військових, а згодом і сам вирішив стати на захист країни.
“Він займався волонтерством, їздив на передову. Допомагав хлопцям, які воюють. Потім у 2018-му він сам підписав контракт із бригадою, хлопцям із якої допомагав. Взагалі у нього “білий квиток” був, він міг і не йти за станом здоров’я, була доброякісна кіста у голові. Але він все одно пішов. Батько у нього теж військовий”, — каже Наталя.
В АТО, а згодом ООС Григорій служив у лавах 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. До цивільного життя чоловік повернувся у 2021 році, але ненадовго.
“У нього закінчився контракт. Ми думали, що будемо жити спокійно. Планували поїхати в Буковель в лютому, відпочити разом. Але почалася [повномасштабна] війна. На другий день він пішов у військкомат. Спочатку вони захищали Київ, були біля Бучі, Ірпеня. Нам із сином сказав їхати за кордон. Ми потім повернулися в Україну”, — згадує дружина захисника.
Під час повномасштабного вторгнення разом із побратимами Григорій Кулініч обороняв Запорізьку, Миколаївську та Харківську області. Також служив і на Донеччині, зокрема під Бахмутом.
“Чоловік був у гарячих точках. Багато чого розповідав. З Красної Гори він вивів 10 людей, там була дуже страшна ситуація. Був розвідником, командиром мінометної батареї у своїй бригаді. Тому відповідав за своїх хлопців. Взагалі більше за когось хвилювався, ніж за себе”, — ділиться співрозмовниця.
Життя Григорія обірвалося 25 липня 2023-го поблизу села Васюківка на Донеччині. 43-річний боєць зазнав смертельних поранень під час російського обстрілу.
“Дуже хотілося б знати, як саме загинув коханий, але немає у кого запитати. Позиції дуже обстріляли “Градом”. Всі хлопці загинули. Їх там було сім чоловік. Тіла встигли забрати. Один, здається, потрапив у реанімацію, але через тиждень-два помер”, — говорить співрозмовниця.
Дуже добрий і позитивний — таким Наталя згадує свого чоловіка.
“Коханий постійно хвилювався за нас, фінансово допомагав, морально підтримував. Світла людина, всім намагався допомагати. Він веселий був, позитивний. Дуже любив сім’ю свою, мене, сина мого та свого від першого шлюбу. До мого сина ставився як до рідного”, — ділиться дружина полеглого бійця.
Поховали Григорія на Лісовому кладовищі у Києві. Посмертно Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний нагородив захисника нагрудним знаком “Золотий хрест”.
“Мені дуже його не вистачає. Я вірила, що він повернеться та все буде добре…” — зізнається Наталя.
Крім дружини та двох синів, вдома на повернення Григорія також чекали його батьки.
Світла пам’ять загиблому.