Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Олександр Пацалов пішов добровольцем у ЗСУ та понад рік охороняв об’єкт у тилу. У 2023 його перевели у штурмову бригаду та навчали у Великій Британії. У перший вихід на лінію фронту він загинув. Для близьких він запам’ятався як людина, яка завжди співала, навіть коли його везли у реанімацію.
Про загиблого захисника Вільному радіо розповіла його дружина Віталіна Пацалова.
Віталіна звернулась до нашої редакції через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Олександр Пацалов народився 23 вересня 1996 року у селищі Кирнасівка Вінницької області. Відівчився 9 класів у місцевій школі, а згодом вступив до Тульчинського вищого професійного училища №41, де здобув професію водія-лісника.
У 2019-2020 роках Олександр добровільно відслужив строкову службу у лавах прикордонників.
“Він доволі комунікабельна людина і в якому б місці не опинився — знаходив свою “золоту середину” та почував себе добре. Так він сам пішов до селищної ради та спитав: “чому мене не беруть на строкову службу?”. Йому на службі дуже сподобалось, з таким захопленням розповідав про наряди”, — говорить Віталіна Пацалова.
Закінчивши службу, чоловік почав працювати, але довго на одній посаді не затримувався.
“Працював він на курниках Кирнасівської птахофабрики. Мені він пояснював: “Я попрацював тут і зрозумів все, що тут треба робити. Тепер мені цікаво спробувати водія”. Розвозив деякий час яйця по містах і знову йшов далі. Тобто він намагався не зациклюватись на чомусь одному, а змінював роботу, щоб дізнатись для себе більше”, — розповідає дружина.
Пізніше, коли чоловік зіштовхувався з галузями, де встиг попрацювати — то не міг пройти повз.
“В останню відпустку ми поїхали у магазин, а там приймали товар — ті самі яйця. Він залишає мене та йде допомагати. Я його питала: “колись буде момент, щоб ми приходили та робили те, що планували?”. На це він мені відповідав: “Як я можу не допомогти людям, якщо я знаю, що робити, бо працював там”, — переказує Віталіна.
Чоловік встиг попрацювати і на будівництві, а у вільний час обожнював співати.
“Чим він запам’ятовувався всім людям: у першу чергу голосом. Так, як він співав, — не вмів співати ніхто. У спів він вкладав всю душу та завжди співав або про рідне селище, або про країну, або щось українське. Коли люди йшли на Івана Купала та чули, як хтось співає, то вони знали, що це Пацалов”, — ділиться дружина.
Відео: Віталіна Пацалова
“Пісні в нас були просто 24/7 — ми засинали під пісні та прокидались під пісні. Він до останнього співав і на службі. Хлопці казали, що чим би він не займався — завжди співав при цьому”, — додає Віталіна.
Було у чоловіка і спортивне захоплення — Олександр старався знаходити час для вільної боротьби.
Після 24 лютого 2022 року Олександр Пацалов добровільно мобілізувався та взяв собі позивний “Лев”.
“Позивний “Лев” у нього був, бо бували ситуації коли хлопці падали духом, а він їх підбадьорював: “Хлопці, ми ж леви, чого ми тут сидимо? Ми маємо бути не тут, а з нашими хлопцями на сході. Ми обов’язково повернемось тільки з перемогою”, — пояснює співрозмовниця.
Мотивацію свого чоловіка дружина передає такими тезами:
З лютого 2022 року по березень 2023 року військовий не бував на лінії фронту. Весь цей час Олександр охороняв певний об’єкт у центральній частині країни.
“Є певне місце, де проходять реабілітацію військові. По званню він був кухарем, але насправді вони там були як патрульні. Тобто ходили у наряди та патрулювали територію”, — зазначає вдова.
У лютому 2023 року Олександр з Віталіною розписались та стали чоловіком та дружиною.
23 березня 2023 року військового перевели на посаду кулеметника у 14 штурмову бригаду.
“Його мали перевести ще у лютому 2023, але залишили останнього з побратимів. Ми чекали переводу кудись ближче до сходу, але все змінилось — прийшов наказ про переведення у “Червону Калину”(14 штурмову бригаду ЗСУ, — ред.)”, — говорить Віталіна.
Перш ніж потрапити на лінію фронту, військовий двічі пройшов підготовку, щоб взяти участь у контрнаступі.
“Перед тим, як відправляти хлопців у бойові дії — дають термін на навчання. У Саші було два таких навчання, які постійно переносили, бо добирали особовий склад. Перше він пройшов в Івано-Франківській області у липні [2023 року], а друге — з серпня по вересень у Великій Британії”, — розповідає співрозмовниця.
8 жовтня кулеметника перекинули у Запорізьку область. Через пару днів військовий заступив на своє перше чергування на фронті й впродовж декількох годин дістав важке поранення.
“10 жовтня він подзвонив мені о 19:36 та привітав з 8 місяцями, як ми розписались. Потім сказав, що йде на позицію, і щоб я не телефонувала йому два дні. Однак я чомусь його не послухала і наступного дня написала його сержанту. Він перетелефонував та сказав, що Саша у Запорізькій лікарні. Поранення він дістав десь о 2-3-й ночі. Ми з Сашином братом, навіть не думаючи, поїхали до нього”, — згадує Віталіна Пацалова.
За словами побратимів — Олександру не пощастило бути ближче всіх до вибуху.
“Побратим розповідав, що він був сидячи під стіною і просто дрон скинув ВОГ(постріл з гранатомета, — ред.). Боєприпас впав поряд з Сашою, і він дістав найбільші поранення, бо був ближче всіх”. Побратим зважив все — одразу дістав носилки та евакуювали Сашу. Швидкість реакції, напевно, подарувала йому ще ці 6 днів у лікарні. Коли його транспортували з поля бою, то (замість того, щоб берегти сили) він співав у напівсвідомості, поки не потрапив до реанімації”, — переказує дружина.
Лікарі запевняли, що у захисника стабільний стан, але дружина каже, що побачила інше.
“В нього було дуже важке поранення: з правого боку від ребер до коліна було вирване тіло, перелом правої руки та клінічна смерть 15 хвилин. Лікарі це називали “дуже глибока рана м’яких тканин”. Ще в нього від цього розриву було дуже багато маленьких осколкових поранень”, — з важкістю в голосі згадує Віталіна.
Медики були змушені ввести військового у штучний стан коми.
“У кому його ввели у перший же день, бо у нього був великий септичний шок та велика температура. Потім в нього почали відмовляти нирки, і йому робили діаліз. Стан Саші почався стабілізуватись буквально десь на 1% і лікарі пробували зменшувати дози препаратів, але це не допомагало”, — сумує вдова.
Для довідки:Септичний шок — стан у якому в кров потрапляє великий обсяг бактеріальних токсинів. Через це порушується доставлення кисню і поживних речовин до тканин організму
“Я розумію — він мене чув. Нас впускали на декілька хвилин, і коли я починала говорити — у нього підвищувалось серцебиття. Навіть під препаратами у нього починали текти сльози… тобто він чув”, — вважає дружина.
17 жовтня 2023 року серце військового не витримало. Він помер у 27-річному віці.
“Коли були похорони, то приїжджав якийсь його начальник та казав: “Його ми запам’ятали ще на строковій службі”. Мамі він казав колись: “Якщо буде війна, то я на неї піду, бо хочу, щоб мене поховали як героя”, — переказує Віталіна Пацалова.
Захисника поховали на кладовищі у рідній Кирнасівці. У чоловіка залишилась дружина, мати та брат.
Родина Пацалових прагне, аби Олександру надали звання “Герой України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати близьких загиблого захисника, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять.