В тимчасово окупованому Донецьку суттєво почастішали обстріли. Місцеві сидять у сховищах, гуманітарної допомоги для них немає, як і евакуації населення — хіба що дітей вивозять у російські дитячі табори. Натомість ватажки бойовиків кладуть асфальт в окупованих містах. Про ситуацію в Донецьку розповіла місцева жителька.
Наталя (ім’я змінене) працює вчителькою в одній зі шкіл окупованого Харцизька. Оскільки місто розташоване близько до Донецька, вона сама там часто буває та щодня підтримує зв’язок з місцевими. Ми розпитали в неї про ситуацію в обласному центрі Донеччини.
Повідомлення в соцмережах про періодичні обстріли Донецька не дають всієї картини того, що там відбувається, стверджує Наталя. Якщо до масштабного вторгнення Росії в Україну в більшості районів міста було спокійно, то зараз снаряди долітають навіть у центр.
“Ми в шоці з того, що відбувається в Донецьку. Вже 3 тижні всі тилові райони під обстрілами з важкої зброї, дуже потужними. Вчора ось в універмаг влучили, довблять не по-дитячому. Телефоную друзям, голос тремтить, бояться”, — каже жінка.
Її родичі майже весь час проводять у підвалі, а якщо обстріли застають їх у квартирі — падають на підлогу. Багато містян ховаються на стадіоні “Донбас-арена”, який перетворили на укриття. Серед них є і друзі Наталі.
Жінка розповідає: люди з її оточення впевнені, що в такий спосіб українські сили відволікають російську армію від наступу на Сєвєродонецьк. За її спостереженнями, місцеві очікують на ще більше загострення у місті, тож їхній нервовий стан погіршується.
Зазначимо, в українському Міноборони відкидають версію, що по Донецьку стріляють ЗСУ. У розмові з BBC News Україна речник відомства Олександр Мотузяник заявив, що Росія вже не раз вдавалася до обстрілів житлових кварталів окупованих нею міст, щоб потім звинуватити в цьому Україну.
Про місця найближчих укриттів або бомбосховищ людей не інформують, розповідає Наталя. За її словами, востаннє цим займалися ще 2014 року, й відтоді цю інформацію не оновлювали. Тож люди змушені самі шукати укриття на випадок обстрілів. Вони просять жителів багатоповерхівок не зачиняти під’їзди, адже окупаційна влада не може гарантувати їм безпеку.
“До цих трьох тижнів (з початку загострення в Донецьку, — ред.) ці бомбосховища та підвали взагалі не були потрібні. Люди працювати та не відчували, що йде війна”, — розповідає вчителька з Харцизька.
Гуманітарної допомоги на окупованій території немає, стверджує співрозмовниця. За її словами, зарплати та соціальні виплати місцевим дають без затримок, але їх не вистачає на все необхідне.
З початку повномасштабної війни в Донецьку не вмикали сирени. Їх запустили тільки 3 тижні тому, коли у місті почались обстріли. Місцеві мобільні оператори розіслали абонентам повідомлення, в яких закликали містян реагувати на сигнал про тривогу.
Сирени лунають щодня, але чують їх не в усіх районах міста. Однак все одно мало хто звертає на них увагу, каже жінка — повітряна тривога не встигає попередити про можливий обстріл.
Попри погіршення ситуації підконтрольна Кремлю адміністрація Донецька не евакуює містян, стверджує Наталя. Востаннє людей вивозили ще у лютому 2022 року — перед повномасштабним вторгненням Росії. Тоді по телебаченню країни-агресорки показували сюжети про дончан, які приїхали шукати прихистку в Росії після обстрілів ЗСУ.
“Як такої евакуації немає. Замість цього займаються благоустроєм міст, ось, наприклад, в нас почали класти асфальт зараз”, — сміється Наталя.
Але дітей з міста все ж вивозять. Для них шукають супровід серед працівників закладів освіти та відправляють у російські дитячі табори — наприклад, у Геленджик.
Деякі дончани приїжджають у сусідній Харцизьк, де зараз спокійніше. Але покинути Донецьку область проблематично, особливо для чоловіків. Багато хто з них не виходить з дому, щоб їх не забрали воювати проти України.
Оскільки місцеві чоловіки або воюють, або ховаються від “призову”, їхні робочі місця все частіше займають жінки. Вони водять таксі та працюють електриками, розповідає Наталя. За її словами, Донецьк і Харцизьк перетворилися на “країну Амазонію”.
Жінка додає: нині на окупованій території відчувається брак робочої сили — насамперед через небажання чоловіків покидати свої помешкання. Ті ж, хто має роботу, працюють навіть попри заклик Пушиліна переводити працівників на дистанційну роботу.
“Ходять на роботу люди зараз, це складно уявити собі. Їх не змушують ходити, але й не пропонують побути вдома. Просто продовжують працювати, як наче нічого і не відбувається. Іноді залишаються вдома, як мої подруги, які не зі сфери освіти. Але здебільшого всі працівники офісів, будівельники, які ремонти роблять — всі ходять працювати”, — стверджує Наталя.
***
Нагадаємо, з 16 червня мешканці непідконтрольної території можуть сплачувати за світло та інші комунальні послуги гривнею. Цей дозвіл запровадили тимчасово, але скільки він діятиме — не уточнили.
Читайте також: