Підтримайте Вільне Радіо
Іван Суботін більшу частину життя допомагає людям — спершу як рятувальник у ДСНС, а тепер як волонтер. Переживши втрату й побачивши, наскільки важко знайти допомогу, Іван створив організацію “Пошук-Донбас”. В інтерв’ю журналістам Вільного Радіо він розповів, як вивозить людей з прифронтових міст, допомагає хворим і літнім та чому не може залишити цю справу навіть попри постійні ризики.
Іван Суботін народився в Новоекономічному на Донеччині. До початку повномасштабної війни чоловік 25 років працював у ДСНС у Мирнограді. Саме ця служба загартувала його до екстремальних ситуацій і навчила діяти в умовах небезпеки.
У 2020 році Іван почав допомагати людям у пошуку зниклих безвісти. Причиною стала особиста трагедія — зник його батько. Тоді допомогли волонтери з інших областей, але батька знайшли мертвим. Відчувши потребу у такій допомозі на Донеччині, Іван створив організацію “Пошук-Донбас “На допомогу один одному”. Так його контакти з’явились у відкритому доступі, і люди почали звертатися до чоловіка напряму — телефоном чи через соцмережі.
Початок повномасштабної війни Іван зустрів у лікарні Святогірська. Попри проблеми зі здоров’ям, він вирішив повернутися додому:
“Я зібрав речі й поїхав у Мирноград, навіть не долікувавшись. Це був шок і для мене, і для всієї моєї родини”.
Волонтерство поступово поглинуло весь вільний час чоловіка, адже в перші місяці відкритої війни до учасників організації “Пошук Донбас” почало надходити безліч заявок на евакуацію.
“Наші волонтери й досі допомагають шукати зниклих, а зараз ще й евакуйовують”, — розповідає волонтер.
Найбільше він запам’ятав свій перший виїзд у селище Щурове біля Лимана.
“Там я забирав двох маленьких дітей разом із їхніми батьками, бабусею та дідусем. Обстріли були дуже сильні. Я хвилювався насамперед за дітей і хотів пошвидше вивезти їх у безпечніше місце”, — каже Іван.
Інколи через обстріли волонтерам доводиться годинами перечікувати у підвалах, а потім швидко вивозити людей.
“Буває, сидиш у підвалі й чекаєш, поки затихне, щоб вивести людей. Не знаєш, чи вціліє машина, чи зможеш виїхати. Кожна поїздка особлива, кожна залишається в пам’яті”, — говорить волонтер.
Та навіть попри очевидні ризики, не всі жителі Донеччини погоджуються залишати свої домівки. Такі випадки, за словами Івана, трапляються доволі часто.
“Родичі залишають заявку, ми виїжджаємо за адресою, а люди кажуть: “Ми вирішили залишитися, бо ніби стало тихіше”. Іноді після цього вони так і залишаються там, адже ми не завжди можемо повернутися”, — пояснює чоловік.
Родина Івана з тривогою ставиться до його діяльності. Але чоловік зізнається, що зупинитися не зможе.
“Коли чую, що десь лишилася бабуся чи діти, я вже не можу це ігнорувати”, — пояснює він.
Нові заявки на виїзд із небезпечних територій Донеччини нині надходять щодня. Люди телефонують волонтерам із Костянтинівки, Добропілля, Покровська, ще донедавна — і з Мирнограда. Туди, де минули роки Івана, він тепер заїхати не може. Саме місто опинилося у зоні активних бойових дій, куди гуманітарна допомога вже не доходить. Волонтер каже, що там склалася гуманітарна катастрофа.
Найчастіше заявки залишають літні та хворі люди. Іван розповідає, як його команді вдалось організувати безкоштовну медичну евакуацію для лежачої жінки з-під Костянтинівки до Івано-Франківська.
“Її родичам перевізники називали суму — сто гривень за кілометр. Для них це було непідйомно. Ми домовилися з колегами, підключили медевак, і жінку довезли безкоштовно. Такі речі ми можемо робити лише завдяки командній роботі та підтримці”, — каже волонтер.
Людей вивозять у різні регіони. Хтось їде одразу до рідних, когось залишають у транзитних пунктах у Павлограді чи Лозовій, а вже далі допомагають із документами й переселенням.
“Я вивозив і в Одесу, і на Чернігівщину, навіть у села біля білоруського кордону. Багато маршрутів, багато історій”, — розповідає Іван.
У 2022 році в команді Івана було 40 однодумців, нині активними залишаються 10-15. Вони допомагають у пошуку зниклих та на евакуаціях.
“Ми всі роз’їхалися по країні, але організація не розпалася. “Пошук Донбас” живе, і я хочу його тримати й далі”, — каже чоловік.
Нині організація збирає кошти на броньований автомобіль. Легковик, яким користується Іван, може під’їхати лише за 10 кілометрів до лінії фронту — далі небезпечно через FPV-дрони.
“З броньованою машиною можна буде доїхати ближче, безпечніше вивозити людей. Це шанс зберегти їхні життя і моє також”, — говорить волонтер.
Долучитися до збору коштів можна за посиланням на банку. Також можна перерахувати будь-яку суму на карту: 4874 1000 2773 1713
Раніше ми розповідали про військового та поліцейського капелана Леоніда Номерчука, який разом з організацією Plain Compression Crisis Response (PCCR) вивозить людей із небезпечних територій Донеччини.