Юність донеччанина Антона (ім’я змінене) припала на окупацію його рідного міста. Хлопець зростав під впливом російської пропаганди, та з часом побачив, що життя у Донецьку з року в рік стає гіршим. Він розповів про сьогодення окупованого міста: як поранені загарбники їздять в лікарню в одних автобусах з місцевими, ППО без упину літає над головами людей, а крадені автівки горять від обстрілів.
Далі — розповідь Антона від першої особи (на прохання співрозмовника ми змінили його ім’я та не розкриваємо особистих даних, аби не наражати його на небезпеку).
Приблизно до 2018 року я мав проросійські погляди, бо виховувався в окупації під російським впливом. Змінити погляди мені допомогло моє нове хобі — урбаністика. Я почав цікавитись інфраструктурою, будівництвом та збереженням історичних будівель.
Дивлячись ролики в ютубі, я звертав увагу на стан історичних будівель у Росії. Більшість із них занедбані й нагадують звичайні сараї, які ось-ось розваляться. Це дуже контрастувало з тим, що розповідала російська пропаганда про велич їхньої країни.
Водночас я зацікавився тим, що відбувається в Україні, та відкрив для себе, що тут дійсно будують дороги та оновлюють будинки, у тому числі історичні. Українці виконують більше своїх обіцянок, ніж росіяни — з цього й пішла зміна мого ставлення до Росії. Адже я бачив, що за 8 років під Росією у Донецьку майже нічого не побудували.
Пізніше я почав звертати увагу й на те, як виглядають російські та українські військові. Зараз ЗСУ — це дійсно сучасна армія, а російські військові часом виглядають, як безпритульні. Пам’ятаєте, як виглядали військові ЗСУ до 2014 року за часів Януковича? Зараз я так бачу російську армію.
Щоб захиститися від мобілізації, я влаштувався на гуманітарний склад, де мені видали “бронь”. Ми розподіляли продукти для маріупольців та інших постраждалих від війни. Спочатку розкладали харчі у звичайні пакети та коробки від бананів. Згодом з’явились пропагандистські коробки.
Мене та інших працівників складу “поліцейський” возив на роботу та відвозив додому. На початку повномасштабного вторгнення це було додатковим захистом, щоб мене не мобілізували на вулиці.
Аби не бути схожим на цивільного, я купив одяг з тактичним забарвленням. Військові та “поліцейські” в нас ходять без шевронів, наліпок з прізвищами та інших впізнавальних знаків, тому мене теж часто приймають за військового. Від людей, які воюють за Росію, я знаю, що в них навіть у підрозділах немає ніяких наліпок — тільки білі пов’язки на руках і ногах. Годі й казати, я не раз бачив військових у Донецьку в формі ЗСУ.
Влітку та восени 2022 року я не раз ставав свідком, як поранені окупанти їздили у міському транспорті. Одного разу я бачив в автобусі військового років 50 у брудній формі російської армії. Коли ми доїхали до його зупинки, він пошкутильгав на вихід, і я побачив, що в нього на спині — дірки від осколків і одяг у крові. Він пішов у бік, де, як я знаю, знаходиться військова частина.
Мене дуже здивувало таке ставлення російського командування до своїх поранених військових: вони самі мусять їхати з фронту по медичну допомогу.
Варто зазначити, що зараз ситуація вже змінилася. Лінія фронту посунулась далі від мене та знаходиться ближче до Авдіївки. Тепер окупанти вже не їздять звичайними автобусами. Натомість я постійно бачу, як вони возять поранених туди-сюди на УАЗиках і ГАЗелях з написом “Хліб”.
З середини осені в Донецьку почали вибухати російські військові бази та склади. У ЗМІ з’явилися новини про HIMARS у ЗСУ. Тепер окупанти менше розташовують свою техніку в Донецьку та стали краще ховати склади.
З початку цього року ППО окупантів над Донецьком стала працювати набагато довше. Їхні ракети можуть декілька разів на тиждень по 3-4 години літати над містом без зупинки. Це дає результати — зараз пожеж на складах окупантів менше, ніж було, наприклад, влітку чи восени.
Живучи поряд із лінією фронту, я ще у 2015-2016 роках навчився розрізняти вибухи та приблизно визначати, звідки та куди гатять. У соцмережах можна знайти достатньо свідчень, коли “виходи” лунають дуже близько від центру Донецька. Я сам чув це не один раз.
ЗСУ не можуть вести вогонь артилерією так, щоб через 1-2 секунди був “прильот” у Донецьку. Все ж зараз лінія фронту відсунулася ще далі та наблизилась трохи до Авдіївки.
Як стверджує Антон, на відео можна почути надто маленький інтервал між пострілом та “прильотом”. Відео: донеччанин Антон
Російські літаки до осені теж постійно низько літали над Донецьком і лякали містян. Але зараз така картина стала рідкістю. Думаю, західне ППО робить свій внесок у вільні польоти окупантів.
Літаки окупантів над Донецьком влітку 2022 року. Відео: донеччанин Антон
2022 року одну з квартир у моєму будинку зняв кадровий російський офіцер. Про це я дізнався, коли він зняв куртку та показав мені зірочки майора на погонах. Одного разу він попросив мене відремонтувати роутер, і після цього ми почали спілкуватися частіше. Він став пропонувати мені вступити в російську армію, обіцяючи 200 тисяч рублів на місяць. Запевняв, що ми з ним будемо в тилу, оскільки сам він постійно перебуває в Донецьку.
Якось він запросив мене до себе, щоб щось знову відремонтувати. Я побачив, що ціла кімната в його квартирі облаштована під збройний арсенал. Не скажу, що там було прям багато зброї, але було видно, що він постійно за нею доглядає.
Цього разу він був напідпитку та намагався напоїти мене, але я відмовлявся. Коли він дійшов до певної кондиції, то дістав свій телефон та став показувати мені фото й відео з полоненими українськими військовими. Більшість із них були побиті та покалічені. Видно було, що до них застосовують тортури та знущання. Також були фото з пораненими бійцями ЗСУ, яким надавали медичну допомогу.
Цей майор розповів, що одного з цих військових він бив особисто. Як я зрозумів, він відповідає за допити поранених та полонених бійців ЗСУ.
Мене це дуже стурбувало, і я нашвидкоруч полагодив його техніку та пішов додому. Моїм головним бажанням стало позбутися всього, що може пов’язувати мене з ним, і ніколи більше не мати з ним ніяких справ.
Неподалік від мене оселився ще один окупант-росіянин. Я не звернув би на нього уваги, якби вже після відкритого вторгнення він не пригнав та не поставив у дворі машину з українськими номерами Донецької області. Нагадаю, що в нас усі авто треба переоформлювати на номери т.з “ДНР” або Росії. Тобто, цю машину він привіз десь з лінії фронту, вкравши у людей.
Одного разу почався обстріл, і один зі снарядів влучив поряд з цією автівкою. Вона сильно постраждала — я бачу в цьому цікаву гру долі та карми.
І такі випадки крадіжок непоодинокі. Мені вдалося ще сфотографувати автобус, який окупанти вивезли з Маріуполя. Цим автобусом тепер їздять російські військові.
Нагадаємо, в середині грудня ми розмовляли з іншою мешканкою тимчасово окупованого Донецька, яка має більш проросійські погляди. Тоді вона розповіла, як окупанти почали качати воду з Кальміусу та водосховищ після дощів, щоб хоч частково забезпечити місцевих водою. Самі ж донеччани жахалися від постійних вибухів у місті та намагалися вижити на російські пенсії.
Читайте також: