Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Іван Жук. Чоловік служив за контрактом до 2018 року, а після повномасштабного вторгнення знову долучився до війська. Молодший сержант загинув в оборонному бою в районі Часового Яру.
Про життєвий шлях Івана Жука Вільному Радіо розповіла його дружина Наталія.
Вільне Радіо щодня публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Іван Жук народився 5 лютого 1994 року в селі Гвоздець Львівської області. Навчався у Турківському професійному ліцеї, де здобув спеціальність тракториста і слюсаря з ремонту автомобілів. З дитинства був працьовитим і відповідальним — допомагав батькам, доглядав за молодшими сестрами, захоплювався риболовлею. Ще змалку мав глибоку віру в майбутнє України.
У 2016 році Іван вступив до лав Збройних сил України. Спочатку пройшов строкову службу, але вже в серпні підписав контракт і вирушив на схід України.
Служив у 101 бригаді, пройшов Донецький та Луганський напрямки. Був помічником гранатометника. У 2018-му році демобілізувався.
Свою майбутню дружину Наталію він знав ще зі школи. З 2012 року вони були друзями та з часом їхня дружба переросла в кохання. У 2018 році пара побралася, а в листопаді 2021 — народилася донечка Надія.
З початком повномасштабного вторгнення Іван не вагався:
“Хто буде захищати мою сім’ю, якщо не я!”, — сказав він і повернувся до війська.
У складі 24 бригади боронив Київ, а згодом пройшов бої за Луганщину, Миколаївщину, Запоріжжя, Херсонщину, Донеччину. Брав участь у боях за Лисичанськ, Попасну, Авдіївку, Соледар, Нью-Йорк, Бахмут, Торецьк, Лиман, Часів Яр та інші міста.
Він був командиром, якому довіряли, переказує слова побратимів дружина, — евакуйовував поранених, організовував ротацію, облаштовував нові бойові позиції. Його побратими називали Івана “безстрашним безсмертником” та “легендою війни”.
У травні 2024 року пройшов додаткову підготовку на території Великої Британії. Після цього знову повернувся на передову. Мав поранення і контузії, але лишався на позиціях.
Молодший сержант, командир мотопіхотного відділення 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила Іван Жук загинув 25 жовтня 2024 року на Донеччині. Йому було 30 років. Іван до останнього виконував бойове завдання в районі Часового Яру.
“Ми були знайомі половину мого життя. Скільки у нас було планів, скільки мрій було… Найболючіше, що трирічна донечка і надалі чекає татуся, який повинен приїхати додому. Він назавжди став для неї Янголом Охоронцем. А ще ми планували народити сина”, — згадує дружина Наталія.
Іван був нагороджений такими відзнаками, як нагрудний знак “Учасник бойових дій”, медаль “Захисники Сходу”, орден “Золотий Лев”, медаль “За оборону міста Бахмут”. За життя був поданий на орден “За мужність”, який не встиг отримати, також посмертно отримав орден “Хрест Героя”.
Поховали Івана Жука в рідному селі Гвоздець, біля церкви Святого Архангела Михаїла. Його втрату глибоко переживають дружина Наталія, донечка Надійка, батьки, сестри та всі, хто його знав і з ким він служив.
“Такі, як Іван назавжди залишаються у пам’яті рідних, друзів та побратимів. Сумуємо за ним дуже. Він наш Герой, наш Янгол”, — говорить дружина Наталія.
Світла пам’ять.