За виходом з “Азовсталі” захисників Маріуполя спостерігав увесь світ. З особливими емоціями цю подію переживала вінничанка Маріанна Колос, адже серед бійців був її син — наймолодший захисник полку “Азов”, 19-річний парамедик Назар Грінцевич із позивним “Грінка”. Вільному радіо мати Героя розповіла про його характер, цілі та останні перед полоном слова.
Далі — розповідь Маріанни Колос від першої особи.
Назар — старший із трьох моїх дітей, розумний не за віком і дуже цілеспрямований. У шкільні роки, та і зараз — лідер, душа компанії, завжди чітко знав, чого хоче від життя. На нього рівняються, його поважають. Він був старостою в університеті — до початку широкомасштабного вторгнення син вивчав право в Донецькому національному університеті у Вінниці. Ще у дев’ятому класі казав, що піде захищати Україну. Для нього слова “Слава Україні” — це не просто популістське гасло, це сенс життя.
Назар сказав мені: мамо, змирися, я буду військовим. Я не заохочувала його до цього, але й не відмовляла. Він виріс у патріотичній родині, а щойно йому виповнилося 18 — вирішив вступити до лав “Азову”.
У квітні 2021 року він поїхав до Маріуполя, там проходив курс молодого бійця, тоді обирали найкращих із найкращих, і він пройшов! Там вивчився на парамедика, досягнув високого рівня, а згодом вів курси для інших
На війну у 18 років
Востаннє я бачила сина 9 грудня, тоді він приїхав додому на кілька днів. На позиції вони вийшли 20 лютого, і далі вже не було зв’язку. Потім вдалося поговорити, він сказав: війна, їдьте з країни. Але ми лишилися — я не залишу свого сина.
Назар пішов воювати у 18 років, свій 19-й День народження зустрів на війні, але через запеклі вуличні бої навіть не згадав, що 10 березня — це його день. Ми намагалися додзвонитися, але саме того дня не вийшло. Поговорити змогли лише за два тижні.
У березні він дістав контузію. Але це виявилося такою дрібницею, бо потім було осколкове поранення в обличчя, переломи ребер, в рашистських ЗМІ я побачила, що у нього рука поломана. Але він нічого про це нам не говорив — лише що там на “Азовсталі” були хлопці з дуже серйозними пораненнями, що лік ішов на години, аби їх врятувати, бо рани гнили. Саме тому світ просив про екстракцію військових, а стався полон.
Для довідки:Термін “екстракція” (або “ексфільтрація”) передбачає переміщення людей з підконтрольної ворогові території в безпечну зону. Цю процедуру здійснюють дві протиборчі сторони за участі третьої країни, яка забирає військовослужбовців.
На “Азовсталі” не вірили в порятунок
Востаннє я говорила з сином у березні, а потім були короткі смс. Кожного разу вони були кричущими, серце розривалося, хлопці не вірили, що їх врятують з “Азовсталі”. Назар прощався зі мною три рази. Навіть коли KALUSH вигукнув про них на весь світ, я про це йому написала о 2 годині ночі, а він написав: “Все рівно не вірю”.
На “Азовсталі” були жахливі умови: ні їжі, ні води, не знаю на які порції вони дрібнили харчі, і найстрашніше — без медикаментів.
Остання смс від Назара прийшла 17 травня: “Мамо, чекай мене вдома, все буде добре”. Значить їм пообіцяли, що вони вийдуть, що будуть поетапні обміни й до кінця літа азовці мали б вийти всі звідти, але ж ви бачите — Росія непередбачувана.
Після трагедії в Оленівці ми не знаходимо собі місця. Страшно, ми й досі не знаємо, де наші сини й що з ними, в якому вони стані.
А потім побачила допит сина на російському пропагандистському каналі, вони намагалися його спровокувати, ставлячи питання про “фашистів”, “нацистів” і таке інше, але Назар тримався мужньо. А я перший час просто плакала, дивлячись це відео. Він незламний, сильний, за такими, як мій син, має бути майбутнє України.
“Грінка” не знає про свою нагороду
У квітні президент Зеленський нагородив “Грінку” орденом “За мужність” III ступеня. Також син здобув медаль “За військову службу”, але він, мабуть, про це і не здогадується, бо там точно не до медалей і орденів було на той час. Він не просто гідно виконував свою справу — він людина, якою пишаюся не лише я як мати, а вся Україна і багато країн світу. І йому лише 19 років.
Це свідома людина, яка йшла на військового, він хотів цього все життя, це не строковик, якого “загнали”. Казав, що заради мене і сестри з братом і всієї України буде на передовій.
І доки він там — я мушу зробити все для його порятунку. Я хочу, щоб він пройшов реабілітацію після повернення з полону, щоб повернувся до нормального життя, бо він, як і всі захисники, заслуговує на це.
Люди допомагають нам грошима, а ще ми виготовляємо футболки з його принтом і багато людей придбали їх, підтримавши нас у такий спосіб.
Я дуже чекаю на повернення сина, вірю, що побачу його живим.
Нагадаємо, дружини бійців “Азовсталі” розповіли в інтерв’ю про те, в яких умовах трималися захисники Маріуполя.
Читайте також: