Підтримайте Вільне!
ПідтримайтеНа вулицях все більше пошкоджених будинків і забитих вікон, а місцеві вагаються, чи варто їхати з міста. Добропілля — центр однойменної громади в Покровському районі. За даними порталу DeepState, трохи більше ніж за 20 кілометрів вже точаться бої. Найбільшого на теперішній час обстрілу місто зазнало цьогоріч у березні — тоді загинули одинадцятеро людей. Який вигляд має Добропілля зараз та чим живуть місцеві — в матеріалі Вільного Радіо.
На кухні у сковороді щось смажиться і шкварчить. На цілий під’їзд це чи не найгучніший звук. Подружжя Павленків Лариса та Володимир живуть в одному з будинків, який зазнав найбільших пошкоджень від російського обстрілу у ніч на 8 березня. Тут вони — майже самі.
“Вже повернувся чоловік з п’ятої квартири, з сьомої Сергій приходить щодня. З 14-ї і з 13-ї люди виїхали, також з 15-ї — п’ятий поверх. Вчора забирали речі з шостої квартири. Спершу, звісно, страшно було, коли ми були самі. А зараз звикли”, — каже Лариса.
Через російську атаку в одній із кімнат у них вилетіло скло. Зачепило й балкон.
“Досі прибираємо, ще дрібні осколки скла знаходимо. Якусь ковдру підняв — висипалось. Де воно тільки береться. Ну а спершу таке було, тільки бульдозер заганяй”, — додає Володимир.
Частину речей подружжя перевезло до доньки в Харківську область. Самі ж поки їхати не планують: погостили пару тижнів, але додому тягнуло. В рідних стінах планують за кілька місяців зустріти й чергову річницю весілля — 55 років разом.
“Своя хата є своя хата. Найстрашніше ми вже пережили. Сподіваємося, що в одне місце другий раз не «прилетить»”, — зітхає чоловік.
Пані Лариса закінчує готувати і збирається до місцевого будинку культури за “гуманітаркою”. Каже, видають макарони, олію, цукор та консерви.
“Я піст на квасолі прожила. Смачна, гарна, супчик зварила і «шик мадера»”, — посміхається жінка.
Вже у дверях довго промовляє слова вдячності. Каже, приємно, що їхня доля комусь не байдужа.
“Ось ви прийшли — і настрій став кращий, розважили нас трохи. Хай вас Господь береже”, — каже наостанок.
Біля будинку культури, про який розповідала Лариса, в будній день людей небагато. Лежать “зуби дракона”, чутно шурхіт метли, якою жінка підмітає територію.
Більше людей в районі торговельного центру “Добропілля”, оточеного маленькими крамничками та ятками вуличної торгівлі.
Спілкуватися з журналістами охочих небагато.
“Я з Покровська, переселенка. Пишете? То напишіть, що потрібен мир”, — на ходу роздратовано кидає жінка.
На зупинці чекає на автобус 93-річний Петро Семенович. Каже, вже скупився — куряче м’ясо для себе і дружини та курячі лапи — для собаки.
“В мене собачка проста, але розумна. Дівчинка, Білка. Оце стрибає, проситься гуляти. Випускаю її. Потім кличу: “Бєлка, ти де є?” І прийшла. Коли вибухи чує — дуже лякається, ховається. Стріляють нечасто зараз, але іноді буває”, — розповідає пенсіонер.
Учасник Другої світової, він не міг і уявити, що побачить ще одну війну. Їхати з дружиною, якій 91 рік, не збираються.
“Як житло кинути? Розкрадуть. А в нас нікого немає, хто б міг доглядати за хатою. Дві кімнати, але нам вистачає. Світло, вода, все є. Магазини працюють, продуктів повно. Звісно, дорогі, та що ж поробиш”, — пояснює ветеран.
Тих, хто працює, тримає робота, каже місцевий житель Андрій. Родина поїхала, він залишається.
“16 років на шахті пропрацював. Хочеться до пенсії вже допрацювати, плани були. Звісно, хвилююся. Але якщо все нормально буде в країні, чому б у власній квартирі не залишитись?” — говорить чоловік.
Залишаються у місті і благодійники, які допомагають армії, розповідає волонтерка Яна. Вони з однодумцями плетуть маскувальні сітки для ЗСУ — “Добропільські сіточки”, як самі себе називають.
“От уже який рік війни, а знову у нас черга, і всі нас смикають, тому що терміново, терміново треба. І постійно нам потрібні руки. Багато людей евакуювались, плюс у вересні після “прильоту” вже остаточно пошкоджена наша майстерня. Вона вже до цього отримувала пошкодження рази, мабуть, чотири точно. І цей “прильот” її майже добив, перебувати там вже небезпечно. У нас обмежені ресурси і в приміщенні, і в людях, і в фінансах — в усьому. Але працюємо”, — розповідає Яна.
Атмосфера у місті, додає, трохи тривожна. Але паніки немає. Багато людей виїжджають, натомість місто поповнюють переселенці з “гарячих точок”. Приїжджають і за покупками.
“Дуже впадають в око машини з білими стрічками, тому що раніше взагалі цього не було. А зараз постійно їх помічаєш біля аптек, супермаркетів, біля лікарень, на заправках особливо. Приїхали сюди, заправляються, скупляються на себе, на сусідів. І повертаються. Завжди так боляче дивитися на ці машини, тому що десь потім трапляються в новинах в інтернеті автівки такі ж, спалені дронами. Білі стрічки не рятують”, — каже Яна.
Розмови місцевих, додає, найчастіше обертаються навколо питань, хто виїхав чи планує, куди саме.
“Звісно, що всі стали обережнішими, можливо, нервовими, тому що постійні тривоги, постійні нічні обстріли — якщо не міста, то поруч. І таке відчуття, що кожен вчепився в свій клаптик життя, клаптик землі. І вгризаєшся, як можеш, і постійно знаходиш причини тут залишатися”, — резюмує дівчина.
Нагадаємо, до Добропілля переїхав ЦНАП Шахівської громади, шукають приміщення для медиків соцпрацівників.