Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Дмитро Дрожак працював на заводах, а у вільний час займався кіберспортом та збирав з дружиною алмазні мозаїки. Після 24 лютого 2022 року він чотири рази намагався вступити до лав ЗСУ, і вдалося йому це тільки приховавши хворобу. На службі чоловік боронив Серебрянський ліс, а побратими називали його кращим оператором дронів.
Про життєвий шлях Дмитра Дрожака Вільному радіо розповіла його дружина Наталя.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Дмитро народився у Дніпрі 10 травня 1988 року. Закінчив місцеву школу №25, а потім вивчився на зварювальника у вищому професійному училищі №17.
“Вивчився та пішов працювати, але не за спеціальністю — в магазин АТБ вантажником. Відпрацював там з 6 місяців у 2006 році, а потім перейшов на завод. Там він пару років працював з великогабаритними шинами. Тобто з гуми виготовляв великі шини на вантажні та інші машини”, — говорить Наталя Дрожак.
У 2010-му чоловік потрапив під вимушене скорочення на заводі.
“Тоді він влаштувався на “Полістар” — це приватне підприємство, яке виготовляло сендвіч-панелі для холодильних установ. Там він був звичайним збиральником цих панелей до 2022 року. Крім цього постійно брався за підробітки”, — додає дружина.
У вільний час чоловік іноді ходив на рибалку, але головним його захопленням у житті були комп’ютерні ігри.
“Він був кіберспортсменом — в іграх мав нік “ZAMES” і потім такий самий позивний собі взяв [в армії]. Як тільки у нього з братом, ще у десятирічному віці з’явився перший комп’ютер — вони цілими днями грали у Контру (комп’ютерний шутер Counter-strike, — ред.) та інші ігри. У нього навіть був свій ютуб-канал, де він з 13-14 років робив відео про свою команду, які вони тактики та стратегії розробляли. Він це просто обожнював — прийшов після роботи й одразу сідав грати”, — згадує вдова.
Водночас чоловік цікавився й захопленнями дружини.
“У мене є хобі — вишивки та викладання мозаїки. Якось він спитав дозволу поскладати також пазли-картинку і йому це настільки сподобалось. Його бажання взяти участь у моїх захопленнях розвивали наші стосунки як сім’ї. Я цікавилась його іграми, а він моїми хобі. Ще він привчив мене до культури кінофільмів. Ми разом ходили у кінотеатри — він кіномеломаном був і з таким азартом міг переказувати сюжет, а я слухала й уявляла собі це у голові”, — ділиться Наталя.
Коли почалось повномасштабне вторгнення чоловік, не маючи військового досвіду, вирішив добровільно долучитися до лав ЗСУ.
“У 2022 році він неодноразово ходив у військкомат та намагався стати добровольцем. Але взяли його лише з четвертого разу. Бо коли він проходив лікарняні обстеження — його визнавали непридатним. У нього з ногами проблеми були через які він навіть строкову службу не відслужив. У дитинстві він перехворів і в нього був невиражений псоріаз. Тільки на четверту спробу піти у військкомат, він зміг приховати це і його взяли та зарахували у Національну гвардію. Він звісно щасливий тоді був”, — розповідає Наталя Дрожак.
З 8 листопада 2022 року Дмитра офіційно мобілізували до військової частини 3101 НГУ. Майже півтора року захисник боронив Донеччину від окупантів.
“Він з приводу воєнної тематики усе тримав у собі. Я навіть не знаю, як правильно називалася його посада. Знаю, що спочатку пройшов навчання на бойового медика та міг надавати допомогу. Один благодійний фонд зібрав йому такий рюкзак зі всім необхідним. І весь час служби був на Донецькому напрямку у Серебрянському лісі. Як він його називав з побратимами “Ліс Чудес”. І в цьому “Лісі Чудес” він вже обрав іншу спеціальність і став пілотом/розвідником на дронах. Завжди був десь на межі “нуля”. Навіть якщо це було за три кілометри від лінії фронту — це усе одно майже “нуль”, — ділиться дружина.
Військовий згодом перевівся до “Першої президентської бригади “Буревій”. З пояснень дружини, які відео їй показував чоловік, схоже, що він був оператором дронів зі скидами.
За час служби на Донеччині чоловік ні разу не отримав відпустки, щоб побачитись з близькими. Дружині він також забороняв приїжджати, щоб відвідати його. Лише коли він переводився до президентської бригади отримав відпустку на 15 днів.
“Він приїхав у відпустку, був трошки контужений — на одне вухо не чув. Я навіть не знала цього, а він не розповідав, бо знав, що я дуже хвилююсь за нього. Він при своїй частині проходив лікування, але коли я розмовляла з ним праворуч від нього — він мене не чув”, — зазначає Наталя Дрожак.
А 10 квітня 2024 року життя військового обірвалось.
“Рівно за місяць до свого дня народження, коли йому мало стати 36 років, він загинув під потужним артилерійським обстрілом. У лікарні потім мені сказали, що смерть настала миттєво, і він навіть не встиг зрозуміти, що сталося. Хоча б не страждав”, — з сумом говорить вдова.
Тіло військового повернули родині через 10 днів після загибелі.
“Я ледве домоглася повернення тіла. 10 квітня він загинув, а мені про це зізналися тільки 15-го. І те, тільки після того, як я вже всюди дзвонила, що він не виходить на зв’язок. Я подумала, що може він у полоні і почала звертатися до Женевських організацій, поліції, Червоний Хрест, робила оголошення на сайтах з розшуку. Тоді вже через побратимів мені дали номер командира, я йому надзвонювала і тільки тоді мені подзвонили та підтвердили, що він загинув і тіло нараз лежить у слов’янському морзі”, — згадує з обуренням дружина.
Після опізнання тіло захисника повернули до рідного Дніпра, де поховали на “Алеї Героїв”.
“Побратими відгукуються про нього як про надійного, вірного, оптимістичного та досвідченого товариша. Говорили: “пишаємося його незламністю, силою духу, громадською позицією і патріотизмом”. Був відкритим і доброзичливим, умів підняти бойовий дух і підтримати в скрутну хвилину. Ще додавали, що завдяки комп’ютерним іграм він був в них кращим асом-оператором дронів”, — відзначає Наталя.
Без Дмитра залишились дружина та мати з батьком.
“Він був сміливою, світлою, товариською людиною, мав багато друзів, був люблячим, турботливим чоловіком. Дмитро віддав за нас із вами, за вільну Україну та мир, найдорожче — своє життя, маючи ще стільки планів та нездійснених мрій”, — додає вдова.
Родина прагне, аби Дмитру Дрожаку надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.