Жителі Святогірська скаржаться, що у місцевих магазинах ціни на продукти вдвічі вищі, ніж у Слов’янську. Водночас деякі містяни зібрали вже “стратегічні запаси” гуманітарної допомоги, якої вистачить “на роки”. Люди майже не мають комунальних послуг — є лише електрика. Тому для опалення дозволяють вирубувати пошкоджений сосновий ліс. Ми розпитали місцеву жительку про життя в деокупованому місті.
Цей монолог — це лише частково скорочена розповідь однієї людини від першої особи. Наведений досвід — є особистим досвідом і не обовʼязково однаковий для всіх мешканців міста. Розповідь показує лише особистий погляд співрозмовниці. Він є цікавим, втім не має збалансованості коментарями інших людей.
Про життя у деокупованому та понівеченому Святогірську журналісти Вільного радіо поговорили з жителькою міста Людмилою (на прохання співрозмовниці ми не називаємо її прізвища). Далі — її пряма мова.
На початку повномасштабної війни знищили всю інфраструктуру, і в нас не було нічого — ні світла, ні опалення. Тому, я у холоді захворіла на коронавірусну інфекцію. Це був єдиний випадок, коли я вимушено покинула квартиру — мене перевезли у Святогірську Лавру.
Мосту тоді вже не було — його знищили (згодом відбудували) і тому треба було перетнути річку Сіверський Донець. Але пливти на шлюпках необхідності не було — десь за 8 кілометрів зробили понтонну переправу і до Лаври без проблем можна було прийти пішки — хоч і в обхід.
Потім мене прихистила знайома, власниця готелю. Там був гарний підвал площею 300 квадратних метрів, де жило багато людей. Одного разу по готелю вгатили з якоїсь зброї. Але нам пощастило — підвал не проломило. Після цього я повернулася жити додому.
Вдома ж чекали суцільні проблеми. У нас не було жодних комунальних послуг. Особливо важко було з водою.
Відновили лише електрику. Спочатку світло повернули в Лавру — це було 27 листопада 2022 року, а потім почали відновлювати його й у місті. Мій будинок підключили десь на початку січня 2023-го. Тепер електрика є, і взимку можна увімкнути обігрівачі. Нам пощастило, бо наш будинок розташований поряд зі шпиталем, від якого й провели електрику. У самому місті опори зруйнували.
Газу немає, тому, попри наявність котельні, від неї немає жодного сенсу. Зараз багато хто досі опалює буржуйками — так вигідніше. Коли я повернулася додому, а живу я поряд із лісом, тут було багато повалених сосен. Нам дозволили збирати все, що лежить на землі: пиляти, рубати й використовувати для опалення буржуйками. Тож багато хто так і робить, бо це дешевше. А мені через стан здоров’я важко займатися такою роботою, тому я вмикаю обігрівачі. Живу в теплому одязі, але на ніч вимикаю обігрівач, щоб економити.
В магазинах в нас є усе необхідне. Але гуманітаркою нас не ображають — дають дуже багато всього і регулярно. Тому купуємо тільки те, чого не дають. Хоча купляти у Святогірську щось важко! В нас дуже високі ціни і це велика проблема. Якщо поїхати до Слов’янська, там можна закупитися продуктами вдвічі дешевше, ніж у нас.
Коли висловлюєш продавцям обурення цінами, вони відповідають: “А що ви хочете? Курортне місто!”. Звісно, так раніше вважалося і ціни завжди були вищими, але наскільки це зараз актуально? Продавці у таких випадках лише сміються та кажуть: “Ми ж не можемо вам рахувати за пільговими цінами”.
Тому ми скидаємось кількома людьми на машину та їдемо за покупками на базар у Слов’янськ. Навіть з дорогою виходить дешевше, ніж у нас. Зазвичай купуємо овочі, фрукти та те, що не входить до гуманітарної допомоги.
Саме завдяки гуманітарній допомозі ми й виживаємо. Бо її справді дають багато — макарони, крупи, борошно.
Борошна нам видають по 2 кілограми за раз. Видача буває один-два рази на місяць. Тобто 4 кілограми борошна щомісяця — і що я з ним маю робити? Особливо враховуючи, що немає ні води, ні газу, тож газовою плитою не скористаєшся.
Круп теж дають дуже багато — пакетами по 800 грамів. Макарони… навіть страшно згадувати, скільки їх дають — по 2-3 кілограми в кожній видачі. А видача буває частіше, ніж раз на місяць.
Також дають пісне масло, сіль, джем, цукор — усім цим забезпечують. Ще видають різні консерви: трапляються хороші, а бувають і не дуже. Тому все перелічене ми не купуємо.
Без перебільшення — це стратегічні запаси. Я не встигаю їсти стільки, скільки дають. Мені здається, що зібраних запасів вистачить і на 10 років.
Їжу майже всі жителі міста готують на електроплитах. Це все, що в нас тепер є, окрім розведення багаття. Газу немає ніде — ні в п’ятиповерхівках, ні в чотириповерхівках, ні у двоповерхівках. Через це плата за електрику виходить дуже високою. У мене за грудень набігло аж 2800 гривень, хоча я вимикаю обігрівач не лише на ніч, а й удень на 2-3 години.
Зараз я можу не заплатити за вивезення сміття чи за послуги двірника, але за світло сплачую вчасно, бо боюся, щоб не відключили.
Зазначимо, на період воєнного стану в Україні заборонили відключати комунальні послуги за несплату, проте це не означає списання боргів. Після війни їх доведеться сплатити. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 внесли зміни, якими дозволили стягувати заборгованість зі споживачів, які проживають на територіях, де немає бойових дій. Станом на кінець січня 2025 року, Святогірськ є населеним пунктом, де можливі бойові дії.
До нас приїжджали також благодійники зі Слов’янська чи Краматорська та записували всіх жителів міста. Вони обіцяли, що нададуть нам гроші для сплати електроенергії. Чула, що дехто вже почав отримувати такі компенсаційні гроші від благодійників, але багато хто — ні.
Благодійники також організували безкоштовну їжу, як у столовій. Раніше годували усіх охочих. Тепер ввели обмеження — годують тільки старших за 60 років. Там видають дві коробочки — перше та друге. Перше — грам 200 борщу або гречаного супу. На друге десь три столових ложки каші та стільки ж салату і ще смажену рибу (хек) або тушковане м’ясо з підливою.
Отримати такий набір можна раз на день — там організували кімнату, столи, лавочки. Показуєш тільки паспорт і все. Але більшість отримують та йдуть їсти додому. Старенькі тільки куштують на місці.
Під час боїв нашому будинку пощастило — у сусіднього, від одного з вибухів, знесло увесь дах, а в нас пошкодило лише один кут. Літо 2022-го було дуже дощовим, і людям страшно позаливало квартири. Так, бачила, як постраждали мої сусіди — їм залило всю хату. Ті, хто не злив воду з труб опалення, взимку ще порвали труби та батареї. Все це довелося викидати. Тепер, навіть якщо колись дадуть опалення, багато в кого немає батарей та труб у квартирах.
Ще коли почалися обстріли міста, моя знайома порадила наклеїти на скло вікон ікони у вигляді хреста: Рятівниці Божої Матері, Миколи Чудотворця та Трьох Святих. І що цікаво — в інших квартирах другого поверху не було жодного цілого вікна, все побило осколками. А у мене з трьох шарів скла на металопластикових вікнах випали лише два, а одне вціліло.
Але навіть ці вікна нам безкоштовно замінили десь у січні-лютому 2023 року. Потім й дах відремонтували. Тепер хоч не протікає під час дощів.
Однак люди дуже постраждали. Будинки, які не зруйнували вибухи, страждали від вологи та плісняви. Багато хто після ремонту дахів викидав усі меблі, бо з ними вже нічого неможливо було зробити. У мого сусіда все поросло пліснявою, що йому довелося все зривати та вибивати до цегли. Інакше від неї вже не позбутися. Так і живе тепер зі стінами з цегли. Ремонтувати нема за що, але хоч на голову вода не крапає.
Опалення нам в адміністрації Святогірської ВА обіцяли під’єднати, але одразу попередили, що платити доведеться за весь будинок. Тобто ті, хто залишився, будуть сплачувати за весь будинок, де майже ніхто не живе. Нас таке, звісно, не влаштовує.
Загалом людей в місті тепер не багато. Наприклад, у мене у двоповерховій малосімейці живуть лише 3 людини.
Річ у тім, що з самого початку повномасштабного вторгнення в нас не було жодної сирени. Так було до боїв у місті, під час них і якийсь час після. А одного разу до нас приїхав очільник області і дуже здивувався: “Чому у нас немає повітряних тривог?”. Взяли й налагодили її у 2023 році.
Я не розумію, для чого це. Бо місто в останній раз бомбили 10 вересня. Як росіяни пішли — жодного обстрілу не пам’ятаю. Але як встановили сирену — ця зараза виє часом по 24 години. Ми пішли скаржитися в адміністрацію [Святогірської ВА], а нам сказали, що це бомбардувальники російські десь і ППО в Україні працює. Доводиться звикати.
Раніше ми розповідали, що у 2025 році Святогірська громада продовжує відновлювати свою соціальну інфраструктуру. Тут працюють магазини, кафе, банк, поштові оператори, готелі та кондитерська.