16 березня 2025 року в різних містах України відбулися акції пам’яті до третіх роковин бомбардування Маріупольського драматичного театру. На заході в Одесі побували наші журналісти.
У внутрішньому дворику Одеського національного театру опери та балету нині гамірно, тільки голоси лунають не з терас місцевих кав’ярень, як зазвичай, а під самою будівлею. За пів години до 17:00 тут уже зібралися зо два десятки людей, щоб згадати інший, рідніший багатьом із них театр і цивільних, чиї долі тісно переплелися з ним.
Три роки тому російська армія скинула на драматичний театр у Маріуполі авіабомбу. Тоді, за різними оцінками, загинули від 300 до 600 людей, які переховувалися в будівлі від обстрілів. Щоб окупанти знали, що там перебувають цивільні, на площі біля театру вивели великими літерами напис “діти” російською, проте людей він не врятував.
У пам’ять про трагедію біля Одеського театру маріупольці, які тепер живуть у місті, і просто небайдужі люди зібралися на акцію пам’яті, щоб вшанувати загиблих. Її організував місцевий осередок “ЯМаріуполь”. Зі свічками в руках учасники заходу вишикувалися за написом “де ти”.
“Маріупольці роз’їхалися по всьому світу: і за кордон, і по всіх містах України. Тому це переформатувалося трохи, і ми вже кажемо: «Де ти? Де ти, маріупольце? Ти пам’ятаєш ту трагедію, яка сталася?»” — пояснює керівниця центру “ЯМаріуполь — Одеса” Ганна Камаралі.
У першому ряду серед учасників акції, яких уже значно побільшало, стоїть маріупольчанка Інна. Жінка перебувала в Маріуполі до 27 березня, проте жила в іншому районі, тож через відсутність зв’язку до неї лише долинали окремі чутки про трагедію в драмтеатрі. Переконатися, що знакового місця більше немає, Інна змогла вже після виїзду з оточеного міста.
“Це був центр нашого міста. І дитинство, і потім все життя там минуло. Ми туди приходили, приводили дітей, онуків на ялинку, на новорічні свята та й так, просто. Це велика трагедія”, — розповідає жінка й через смуток навіть не одразу помічає, що віск стікає її пальцями.
Учасники заходу зносять до інформаційного стенду квіти й дитячі іграшки. Із зав’язаним на спині українським прапором за дійством спостерігає кримчанка Тетяна й тримає за руку маленького сина Левка. Жінка розповідає, що трагедія в драмтеатрі шокувала її, тож сьогодні вона прийшла підтримати маріупольців, які вимушено залишили рідне місто.
“Коли сталася трагедія, я була вагітна і, звичайно, мене це дуже зачепило емоційно”, — згадує Тетяна свою реакцію на новину.
Крім інших цивільних, до акції долучилися рідні полонених і військові. У цей день вони прийшли не тільки вшанувати загиблих у драмтеатрі, а й привернути увагу до інших злочинів Росії.
Опустивши голову під час хвилини мовчання, із плакатом “Концтабір існує. 329 днів я там був” стоїть Олександр. Чоловік боронив Маріуполь у складі 36-ї бригади морської піхоти, пройшов Азовсталь і полон. Протягом трьох днів перед трагедією чоловік втратив багато побратимів. Він не був свідком бомбардування, проте бачив його наслідки, коли їхав на позиції свого батальйону, які сильно обстрілювали.
“Вогонь, дим, завалені тіла. Навкруги м’ясо, навкруги крики, жалоба. Ми об’їжджали той драмтеатр десятою дорогою, і там не було наших військових. Ми знали, що там ховаються тільки цивільні. Об’їжджали, щоб не провокувати, але, коли бахнуло по драмтеатру, ми відправили туди екіпаж для допомоги”, — згадує той день Олександр.
На завершення акції учасники розвісили на невисоке деревце перед театром опери та балету вирізаних із паперу янголів, які символізують душі загиблих у драмтеатрі людей. Тоді серед натовпу пролунав голос: “Пам’ятайте померлих, шануйте живих, знайдіть безвісти зниклих”.
Раніше ми розповідали, що до роковин трагедії драмтеатру нині окупованого Маріуполя Укрпошта випустить нову марку.