Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо історика, гіда та туризмознавця з Ужгорода Тараса Гайдука. Чоловік три роки служив в армії за контрактом, воював в АТО, а загинув 6 березня 2022 в бою біля міста Оріхів.
Спогадами про Тараса поділилася його мама Анна Гайдук.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Тарас був найстаршим сином в сім’ї. Відповідально та з турботою ставився до молодших брата та сестри, розповідають рідні.
Народився він в жовтні 1990 року. Через три роки в нього з’явився брат, а ще через рік — сестра. В дітей була невелика різниця у віці, тож і інтереси — подібні.
Батько був вчителем, любив читати і не скупився на літературу для дітей. Всі троє проводили багато часу за книжками та навчалися в Ужгородській школі мистецтв. Тарас грав на акордеоні та піаніно.
Вчився хлопчик в школі №15, де батько працював вчителем трудового навчання.
Пізніше вступив до Ужгородського національного університету на історичний факультет. Спершу хлопець проходив на навчання за контрактом, але він був впевненим у своїй роботі і подав апеляцію, так домігся таки виправлення оцінки (бо з’ясувалося, що йому несправедливо занизили бали).
Закінчив університет у 2012 році. На випускному був у вишитій мамою сорочці. Ще тоді він добре розумів, як важливо цінувати своє, українське.
“На випускному він один-єдиний був у вишиванці, яку вишила я. Він дуже гордився цим, він любив. І після закінчення вишу він був гідом, часто одягав вишивану сорочку і з гордістю говорив, що то моїх рук справа”, — розповідає мама Анна Гайдук.
Далі чоловік працював гідом, вступив на магістратуру до Українського католицького університету, де і зустрів свою майбутню дружину.
Коли чоловіку майже виповнилося 27 ( тоді це була крайня межа віку для мобілізації), отримав повістку на строкову службу. Однак чоловік не пішов служити строковиком, а уклав контракт на 3 роки.
“В нього були папіломи, він повирізав їх, аби могти служити в армії. Я йому казала: “Тарасику, в тебе вища освіта, то тільки рік служити будеш. Тільки не підписуй контракт”. Він погодився, але все таки підписав. Тарас навіть не хотів, щоб ми на присягу йшли, аби не почули про те, що він служить за контрактом. Молодший брат – єдиний, хто був під час складання присяги. Він все зняв на відео і лише з того короткого ролика ми дізналися про все”, — пригадує мама загиблого військового.
З 2017 до 2020 був в зоні АТО. Дослужився до звання молодшого сержанта і командира бойової машини «Град». Найбільше цінував відзнаку “Срібний едельвейс” 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, якою нагороджують найкращих.
Позивний у чоловіка був “Ісус”.
“Він у нас такий був чорнявий, смуглявий, кучерявий, високий, метр дев’яносто зросту мав. Коли він був в Донецькій області, то завжди хлопцям щось розказував: історію, філософію, бо він читав багато. І хлопці йому казали, що ти як “Ісус”. І такий позивний в нього і залишився”, — розповідає Анна Гайдук.
Марічка, його дівчина, чекала Тараса з війни. Під час відпустки вони заручилися.
Але одразу після закінчення контракту не змогли швидко одружитися. На заваді стала пандемія коронавірусу. Побратися молодята змогли тільки наприкінці 2020 року.
Тарас втілював власні проєкти на Закарпатті, проводив екскурсії, знімав короткі відео, створив сайт. Здобував ще одну освіту на курсах IT. Розробляв ексклюзивні тури різних напрямків. Наприклад, для архітекторів. Аби не залежати від перевізників, записався на курси водіння. Мріяв створити власну туристичну фірму.
Як учаснику бойових дій, йому під Ужгородом виділили ділянку. Тарас мріяв там вирощувати виноград.
Та 24 лютого 2022 року перекреслило всі плани чоловіка. В перші дні війни він пішов до військкомату, аби стати на захист держави.
А вже 5 березня Тарас перестав виходити на зв’язок. За кілька днів рідним повідомили, що чоловік загинув 6 березня. Під час артилерійського обстрілу та авіаційного нальоту отримав смертельні осколкові поранення.
Захиснику назавжди 31 рік.
В Ужгороді на честь гіда встановили мініскульптурку. Саме про маленькі бронзові родзинки Ужгорода так любив розповідати Тарас.
На фасаді місцевої 15 школи, де він вчився, однокласники встановили меморіальну дошку, а вулицю неподалік навчального закладу назвали на його честь.
Світла пам’ять!