Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Івано-Франківської області Дмитро Крошней. Чоловік брав участь в АТО, з початку повномасштабного вторгнення знов долучився до війська. Через бої здоров’я чоловіка погіршилось, його життя обірвав інфаркт.
Дружина Дмитра Руслана звернулась до нашої редакції через соцмережі. Вільне радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Дмитро Крошней — старший сержант 44 окремої артилерійської бригади ім. Данила Апостола.
Дмитро народився у селі Сукіль Калуського району на Івано-Франківщині 23 жовтня 1973 року. Ріс у багатодітній родині. У дитинстві любив грати у футбол, цікавився літературою, історією. Допомагав батькам по господарству, захоплювався природою — ходив у ліс збирати гриби.
“Оця любов до лісу, до природи, у нього на все життя залишилась. Часто по гриби ходив. І тварин любив, він навіть вчився на ветеринара”, — згадує дружина Руслана.
Дмитро закінчив ветеринарний технікум, потім його призвали до армії. Після строкової служби служив за контрактом у Десні, згодом звільнився в запас.
В цивільному житті Дмитро працював головним ветеринарним лікарем центральної дільниці Чернівецької лікарні №1. Потім переїхав в місто Долина, де жив з родиною. Руслана згадує, чоловік любив сім’ю, багато часу проводив з дітьми. Возив їх у рідне село до бабусі і дідуся.
З 2016 по 2020 роки Дмитро брав участь в АТО на Донеччині та Луганщині. Воював під Мар’їнкою та Лисичанськом.
З початку повномасштабного вторгнення Дмитро знов долучився до війська. Служив командиром відділення артилерійської батареї. Брав участь у боях на Запоріжжі, Херсонщині, Житомирщині, Київщині, Донеччині.
“На Донеччині він був під Бахмутом. Останній раз, коли він повернувся в частину, їх після мали направити під Авдіївку. Він ще тоді казав, що не добре почувається, ноги дуже боліли”, — розповідає Руслана.
Під час війни в Дмитра народився онук, чоловік дуже його любив, але часу з родиною вдалося провести небагато.
“Дочка молодша вийшла заміж, тільки внук народився, два роки. То Дмитро потішився. Війна дуже вплинула на його здоров’я. Навіть те, як він виглядав до і після бойових дій — це як дві різні людини. Людина повністю віддала все. Здорове життя, всі молоді роки. Мене дуже ображає, що у нас інколи буває, що немає поваги до військових. Він теж хотів жити, йому тільки 50 років”, — каже дружина.
5 лютого 2024 року життя Дмитра обірвав інфаркт. Чоловіку стало зле на чергуванні у військовій частині.
Військового поховали у місті Долина.
У нього залишились дружина, троє дітей, троє братів.
Рідні створили петицію з проханням надати Дмитру звання Героя України.
Світла пам’ять полеглому захисникові.