Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Сергія Гордія з Волині. Він був серед тих, хто з першого дня великого вторгнення став на захист країни. У мирному житті любив рибалити й колекціонувати старовинні монети. Життя Сергія обірвалося на Луганщині під час мінометного обстрілу.
Про Сергія Гордія Вільному радіо розповіла його дружина Мар’яна.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Сергій Гордій народився 29 лютого 1984 року в селі Бубнові на Волині. Навчався у місцевій школі, а потім у Торчинському училищі. Хлопець був слухняним і допитливим, згадують його близькі.
Згодом Сергій пішов на службу. Він був прикордонником у місті Береговому Закарпатської області.
У 22 роки Сергій створив сім’ю і переїхав жити до Стрия на Львівщину. Він був вірним чоловіком та люблячим батьком. Разом з дружиною виховував доньку і сина, яких безмежно любив, ділиться кохана захисника Мар’яна.
“Він був найкращим чоловіком і батьком у світі, чудовим господарем і вірним другом. Багато працював як вдома, так і за кордоном, щоб у його сім’ї все було. Був людиною слова, ніколи не кидав слова на вітер”, — розповідає дружина Мар’яна.
Чоловік захоплювався риболовлею, збиранням грибів, катанням на лижах і колекціонуванням старовинних монет.
З першого ж дня повномасштабного вторгнення Сергій добровільно приєднався до 65-го батальйону 103-ї бригади Стрийської ТрО.
З квітня 2022 року й до останнього дня життя перебував на передовій. Спочатку в Донецькій, а згодом у Луганській області.
Історій з фронту чоловік не любив розповідати, бо не хотів, щоб близькі хвилювались.
“І на запитання: “Як ти?”, завжди була одна відповідь: “Ліпше за всіх”. Він постійно казав, що буде так, як має бути”, — каже Мар’яна про свого чоловіка.
Жінка додає: Сергій мав плани на майбутнє, свої мрії та сподівання. Він прагнув виховувати дітей у квітучій і мирній Україні.
Але 30 липня 2024 року чоловік загинув. Життя захисника обірвалося у М’ясожарівці на Луганщині під час мінометного обстрілу.
Окрім дружини Мар’яни, у Сергія залишилися 13-річна донька Валерія, 6-річний син Марко, а також два брати і мама.
“Всі дуже сумуємо і пам’ятаємо… Робимо все для того, щоб про нього дізналося більше людей. Сергій був справжнім чоловіком — надійним, вірним, цілеспрямованим. Для нашої сім’ї це величезна втрата”, — слізно розповідає дружина Мар’яна.
Побратими згадували про Сергія як дисциплінованого, надійного, порядного, ідейного і справедливого товариша. Іноді різкого, але в душі доброго.
“Любив свою країну та націю. Був вірним своїй державі та тій справі, яку виконував до останніх днів. Вірний друг для багатьох людей, на якого завжди можна було покластися. Спочивай з миром, друже…” — написав на сторінці батальйону товариш Сергія, з яким вони були на фронті від самого початку.
Вічна пам’ять загиблому воїну.