Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо 34-річного молодшого сержанта Левка Кмітя на псевдо Ельф. Чоловік загинув 27 лютого 2024 року під час бойового завдання поблизу села Орлівка, що на Авдіївському напрямку Донеччини. Захисника вважали зниклим безвісти, аж поки його тіло повернули в Україну. Сталося це у жовтні 2024-го під час обміну.
Про Левка розповіли на платформі пам’яті “Меморіал”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Народився Левко 18 лютого 1990 року у Львові, а жив у селищі Рудно.
Родина чоловіка була проукраїнською: бабуся та дідусь за маминою лінією були політв’язнями сталінських таборів.
Любов до всього українського в маленькому Левку виховували й у “Станиці Рудно Пласт — Національній скаутській організації України”, учасником якої був хлопець.
Після закінчення школи Левко вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на фізичний факультет. Але диплом так і не отримав, на третьому курсі покинув навчання.
Далі він учився в обласному фаховому коледжі харчових технологій та бізнесу Національного університету харчових технологій. Там здобув професійно-технічну освіту.
Працював чоловік у багатьох сферах, але перед великою війною був оператором машинної вишивки на місцевому приватному підприємстві. Левко й сам обожнював носити вишиванки.
Левку подобалась література, особливо фентезі. Він добре знав історію України й захоплювався філософією Григорія Сковороди.
Своє дозвілля чоловік проводив різноманітно: ходив у театр, катався на велосипеді, грав у компʼютерні ігри. А ще, пригадують рідні, він дуже любив і не соромився співати, хоч і не мав великого таланту у цій справі.
Найбільше Лев цінував час із дорогими серцю людьми, мав багато друзів. Через свою доброту та щирість легко сходився з іншими людьми.
Ще під час Революції Гідності чоловік відстоював свою проукраїнську позицію, був активним учасником Майдану.
А коли почалася велика війна, чоловік долучився до 61-ї окремої механізованої Степової бригади ЗСУ. Обіймав посаду командира відділення протитанкових ракетних комплексів.
“Левко був Тихим океаном спокою, але з характером. Він дійсно був Лев. Він був дуже категоричним у поглядах. Міг легко запалитися через несправедливість. Левко був чесним, ненавидів брехню. Він ніколи не матюкався і казав: “Ти що москаль, що ти матюкаєшся!?” — розповідає рідна сестра Левка Марічка.
Вона згадує, що Левко завжди робив так, як вважав за потрібне й не зважав на думку інших.
“Він був надзвичайно доброю і простою людиною. Був собою і ніколи не хвилювався “а що скажуть люди”. Лев любив Україну усім єством, тихо, не демонстративно і до кінця! Він завжди прощався зі мною словами “Все буде Україна!” Він якось сказав мені: “Я люблю тільки тебе!”. А я його люблю і знаю, що Лев любить мене досі! Між нами завжди був особливий зв’язок, а любов сильніша самої смерті, як сказав його любимий Г. Сковорода. Левко навіки живий!” — поділилася Марічка.
Загинув Левко 27 лютого 2024 року на Донеччині під час виконання бойового завдання. Проте тіло захисника повернули в Україну в жовтні минулого року під час обміну. Весь цей час чоловіка вважали безвісти зниклим.
29 січня 2025 року Левка поховали у Львові на Полі почесних поховань.
За мужність у боротьбі за батьківщину Лева посмертно нагородили “Залізним пластовим хрестом”.
У нього залишилися батьки, сестра, брат і багато друзів.
18 лютого 2025 року, на день народження воїна, сестра і мати провели вечір пам’яті у Львові, де рідні та друзі поділилися спогадами про Лева.
Світла пам’ять загиблому захисникові!