“Сісти на коня для мене було викликом, але це дуже гарні відчуття”, — каже начальниця відділу психологічного забезпечення Головного управління ДСНС у Донецькій області Анна Гуменюк. Два роки тому в пошуках нового способу допомоги рятувальникам психологи управління випробували на собі спілкування з кіньми. Тепер раз на місяць вони проводять такі заходи для співробітників ДСНС та їхніх родин, щоб дати їм змогу відпочити й відновити свій внутрішній стан.
Журналісти Вільного Радіо поговорили з рятувальниками про те, як проходять заняття і які результати вони дають.
Ідея провести для рятувальників заходи за участі тварин виникла в Анни Гуменюк на основі власного досвіду. Ще до відкритого вторгнення психологиня вивчала каністерапію — метод реабілітації за участі спеціально навчених собак — тож добре розуміла позитивний вплив тварин на психологічний стан людини. Коней психологи обрали з цікавості: знали, що вони можуть знижувати рівень стресу, але хотіли переконатися в цьому особисто.
“Було цікаво, наскільки така велика й гонорова тварина може бути терапевтом. Для себе я зробила відкриття, що все ж таки це дуже чуйні й розумні тварини. Вони дають чудовий зворотний зв’язок. Ефект від спілкування з ними дуже відчутний”, — розповідає Анна Гуменюк.
Спочатку спілкування з кіньми на собі випробували психологи ДСНС. Результати їм сподобалися, тож пізніше такі заходи стали проводити для всіх співробітників управління та їхніх родин. Організовують заняття раз на місяць на базі кінного клубу “Алюр” у Дніпрі. Там рятувальники мають змогу поспілкуватися з шістьма кіньми, яких працівники клубу обирають відповідно до запитів і фізичних особливостей кожної людини.
“Кожна тварина має свій характер, свій темперамент. Якщо серед співробітників є поранений, йому дають найспокійнішу конячку. Якщо йдеться про дитину, то її садять на меншу за зростом тварину. Ми заздалегідь це обговорюємо”, — зазначає Анна Гуменюк.
Взаємодіють з кіньми рятувальники в кілька етапів: спершу встановлюють контакт з тваринами, годуючи їх, а потім уже їздять верхи під наглядом працівників клубу. Психологи спостерігають за процесом і втручаються лише за необхідності — наприклад, щоб допомогти впоратися зі страхом.
“Під час одного з сеансів дитина співробітника ДСНС дуже боялась навіть наблизитися до коня, а тим більше — погодувати його. Я стала поруч, поклала свою долоню під її руку, і ми разом погодували тварину. Так вдалося подолати страх”, — розповідає Анна Гуменюк.
Психологиня зазначає, що такий контакт із кіньми не є повноцінною іпотерапією. Під час заходів співробітники ДСНС не обговорюють особисті чи емоційні труднощі, а переважно знімають напруження через взаємодію з тваринами. Та навіть така активність дає свої плоди й дозволяє рятувальникам не лише відволіктися від проблем, а й налагодити зв’язок із колегами.
“Ми обираємо людей відділами. У них під час заняття утворюється своєрідна команда. Вони згуртовуються й потім дивляться один на одного зовсім іншими очима. Емоційний фон змінюється, коли вони бачать коней, торкаються й годують їх. Люди відкриваються й одразу стають такими, якими є насправді”, — ділиться результатами психологиня.
Ми віримо, що разом зможемо більше, тож кличемо вас долучитися до команди однодумців.
Підтримка нашої спільноти — це не просто фінансова допомога для медіа. Це інвестиція в майбутнє Донеччини та інструмент досягнення спільної мети.
Якщо ви поділяєте наші цінності та прагнете змін на краще — приєднуйтесь до нас!
Однією з тих, кому вже вдалося поспілкуватися з кіньми, стала провідна інспекторка відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Покровського районного управління Олена Соколенко. У ДСНС вона працює з 2019 року. Раніше встановлювала причини займань у Покровську й перевіряла пожежну безпеку, а тепер працює з документами в Дніпрі.
“На початок повномасштабного вторгнення я була в декреті. На роботу вийшла рік тому, але на 80% це вже був зовсім не той колектив, тому що частини колег навіть у живих уже немає. Я повернулася на інше місце роботи, в інше місто й живу не у своєму будинку. Тобто в мене змінилося все. До того ж іншим став і мій особистий статус, бо я розлучилася з чоловіком і тепер виховую дитину самостійно. І це все навалилося якось одночасно”, — зізнається Олена Соколенко.
Раніше рятувальниця вже мала досвід спілкування з кіньми. Попри це, каже, що на початку заняття все одно відчувала острах. Та за допомогою психолога інспекторці вдалося подолати його і навіть взяти поводи до рук. Вона зазначає, що після спілкування з кіньми відчула полегшення й згадала дім у селищі Леонтовичі поблизу Покровська.
“Я жила там, де є ставки, поля й луки. На занятті ми були не в самому місті, і для мене це було щось таке тепле, що нагадувало про рідний дім. Після сеансу у мене впорядкувалися думки. Переживання, які до того були, пішли на певний час. Тобто мозок дійсно зміг уповільнитися й на кілька годин відчути психологічне розвантаження. Мені здається, я навіть спала потім краще”, — ділиться емоціями Олена Соколенко.
Поспілкуватися з кіньми Олена Соколенко приїхала разом зі своїм трирічним сином Сашком. Заняття проводили в робочий час, тож хлопчик був радий побачити маму раніше. Рятувальниця розповідає, що син зовсім не боявся тварин і міг би годувати їх з ранку до вечора. Саме до цього заняття Сашко й повернувся, коли йому набридло їздити верхи.
“У мене дитина не те, що активна — вона гіперактивна. Потрібно було стежити, щоб він не робив різких рухів, бо вже йшов гладити того коня, підходив до нього дуже близько. Спочатку ми їхали разом, і, хоч син дуже емоційний, він зміг зосередитися. Йому дуже сподобалося заняття, але він хотів активної взаємодії з тваринами, тому хвилин за сім зліз і пішов знову годувати коней”, — розповідає Олена Соколенко.
Крім Сашка, поспілкуватися з тваринами також приїхали інші діти співробітників ДСНС. Серед них була й семирічна Вероніка Іваницька. Дівчинка розповідає, що дізналася про заняття від мами-рятувальниці й дуже чекала на нього, бо до цього ще ніколи не їздила верхи. Усміхаючись, Вероніка згадує вправи, які показували працівники клубу, і гладеньку на дотик шкіру коней. Кожного, на якому каталася, дівчинка пам’ятає на ім’я.
“До заняття в мене був веселий настрій, а потім став ще кращий. Спочатку я каталася на Дані, потім на Білці, а потім на Алюрі. Даня був білий, Білка — коричневою, а Алюр був сірий в яблуко. На честь Алюра назвали цей клуб, це була найперша конячка. Я погодувала їх, потім мене покатали, а потім я ще раз їх годувала”, — розповідає Вероніка.
Дівчинка каже, що з нетерпінням чекає на нову поїздку й наступного разу хоче покататися ще на одному коні — Філософії. Бажання Вероніки може здійснитися, бо, як зазначають у ДСНС Донеччини, там і надалі планують продовжувати такі заняття.
Раніше п’ятеро рятувальників розповіли Вільному Радіо про найважчі виклики під час роботи в прифронтовій Костянтинівці й поділилися, що допомагає їм зберігати спокій в умовах війни.