Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — молодший сержант з Кіровоградщини Артем Бобров. Після строкової служби він вирішив підписати контракт і приєднався до Національної гвардії України. У 23 роки він уже був командиром відділення БпЛА взводу аеророзвідки спеціального призначення.
Історією Артема Боброва з журналістами Вільного Радіо поділилась його мама Анна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Артем народився 2 березня 2001 року у селі Олександрівка Кіровоградської області.
Навчався у місцевій школі. Після закінчення дев’яти класів вступив до Торговицького професійно-технічного училища, де здобув професію зварювальника. Саме ці навички згодом неодноразово ставали йому в пригоді під час служби.
З 2020 року Артем проходив військову службу. Спочатку — строкову, а після її завершення залишився служити за контрактом.
Мама Артема згадує, що рішення продовжити службу було його свідомим вибором.
“Він взагалі спочатку пішов на строкову службу. А потім вже сам обирав туди, де хотів служити. І оце він ходив у військкомат сам, думав і обрав Нацгвардію, туди і пішов”, — розповідає Анна Боброва.
Для рідних Артем був не лише військовим, а передусім добрим, світлим і компанійським хлопцем. Мама згадує, що він умів підтримати не тільки близьких друзів, а й просто знайомих.
“Тьома був такий компанійський. Навіть якщо щось сталося не з близькими друзями, а зі знайомими, він міг словами і справами підтримати. Люди після спілкування з ним отримували таку підтримку, що могли підняти голову і йти далі. Він не давав своїм друзям ніколи опускати руки. Такий добродушний був, на будь-який запит про допомогу відгукувався”, — ділиться Анна спогадами про сина.
Згодом Артем став командиром 2 відділення безпілотних літальних комплексів взводу аеророзвідки спеціального призначення (тактичної глибини).
Побратими пам’ятають його як людину великого серця — завжди готового допомогти та підтримати. За словами матері, хлопці дивувалися його вмінню працювати руками: “Якщо щось потрібно було зварити — він зварював, прикрутити — прикручував, напиляти — напилював. Лагодив зламане обладнання, допомагав облаштовувати позиції, працював бензопилою, робив усе, що було необхідно”.
Побратими й досі підтримують родину: телефонують, питають, чи потрібна допомога, приїжджають на могилу.
“Кажуть, що він все вмів, а вони стояли, кліпали і дивувалися. Додають, що він був людина-позитив”, — говорить Анна Боброва.
Вона додає, що про свою службу Артем майже нічого не розповідав. Завжди повторював, що “все добре, все порядок”. Лише після його загибелі побратими почали ділитися історіями про те, яким майстром він був.
Артем був одружений. 26 квітня 2024 року подружжя відзначило першу річницю шлюбу. А наступного дня родина дізналася про загибель Артема. Мама з болем згадує цю дату.
“Прожили вони рік — в них була перша річниця, а 27 квітня він загинув. Їх 26-го всі вітали, Артем на сході був… А наступного дня вже все. Ось так склалося”, — тихо додає мама загиблого бійця.
Молодший сержант Артем Бобров загинув поблизу населеного пункту Озерне Краматорського району Донецької області внаслідок російського обстрілу.
За час служби молодшого сержанта Артема Боброва нагородили відомчою відзнакою — нагрудним знаком “За доблесну службу”, а також грамотою “За зразкове виконання службових обов’язків, старанність, розумну ініціативу та з нагоди святкування Дня сержанта Збройних сил України”.
Попрощалися з Артемом Бобровим у рідній Олександрівці, де його і поховали.
У нього залишилися батьки, дружина, брат та сестра.
Вічна памʼять.