Під час війни забрати тіла військових, які загинули в бою, часом немає можливості. Діяльність організації “Чорний Тюльпан” присвячена саме тим, хто поклав своє життя в ім’я Батьківщини. Ми поговорили з керівником пошукової місії Олексієм Юковим про його роботу під час бойових дій.
Далі — розповідь керівника “Чорного Тюльпана” Олексія Юкова від першої особи.
Робота пошукового загону цілком змінилася після початку війни. Дуже багато загиблих, а також є труднощі з тим, що більшість загиблих військовослужбовців залишаються на непідконтрольній частині України. Усі домовленості, які ми намагалися погодити з тією стороною (з Росією, — ред.), на практиці вилилися в обстріли нашої машини та групи — наші хлопці ледь не загинули просто під час евакуації тіл. Вони (росіяни, — ред.) пообіцяли “зелений коридор” до нейтральної смуги, де ми могли б забрати тіла, але щойно машина під’їжджає — починають стріляти з усіх стволів. Усі ті пошкодження, які наша автівка отримала, ми залишили, аби люди бачили, що з окупантами домовленості не працюють.
Ми наразі працюємо у Донецькій, Луганській та Харківській областях, але ми маємо лише один екіпаж. Є ще один проєкт, “Евакуація 200”, це гуманітарний проєкт ЗСУ, який день і ніч працює. Втім “Чорний тюльпан” залишається таким собі інформаційним плацдармом, аби спільно ми могли допомогти якомога більшій кількості родин отримати тіла рідних на Батьківщину. І ми це робимо власним коштом або за те, що нам надсилають благодійники.
До нас часто звертаються як рідні загиблих, так і працівники військкоматів — частіше за все по допомогу з транспортуванням тіл для подальшого поховання. І ми намагаємось відгукнутися, бо це наші хлопці, українці, і вони мають бути поховані як герої.
З тієї сторони (з Росії, — ред.) до нас ще не зверталися. Навіть якщо захочуть, то навряд це у них вийде, бо всі ті справи, що стосуються загиблих, координуються спецслужбами. Намагаються відрізати інформацію від близьких, щоб ті не могли знати, що коїться насправді та куди відправляють їхніх дітей.
Звісно, що їх там багато лежить. Є додаткові труднощі з евакуацією їхніх тіл. Вони самі їх не забирають та нам не дають вивезти. Часто сами ховають просто біля позицій. Доходить до того, що тварини розтаскують залишки тіл по лісах, і навіть по населених пунктах поряд.
Головна відмінність роботи після удару по Краматорському залізничному вокзалу в тому, що це були не військові, а цивільні — діти й жінки.
Суто психологічно це була дуже важка робота. Хоча ми постійно бачимо померлих військових, все ж ми розуміємо, що це бійці, вояки. Але у Краматорську були невинні люди, які намагалися врятуватися від війни.
Тоді ми разом з поліцією цілих два дні збирали фрагменти тіл та кінцівки по усьому перону, й відправляли до Дніпровського моргу. Долучили ще й “Евакуацію 200”. Тоді потрібні були як автівки, так і люди, які можуть справлятися з такою роботою. Бо варто розуміти, що не кожен на це здатен. Після цього навіть важко спати було.
Але найважче, мабуть, було тим військовослужбовцям, які втратили там своїх рідних. Адже неможливо оцінити стан воїна, який розуміє, що його сім’ю вбили, поки він захищав державу.
З їжею та іншими потребами нам допомагають волонтери. Але найважче, звісно, з пальним — це наша першочергова потреба. Бо наша машина — ми її назвали “Валькірія” — кожного дня у русі. Окрім основної діяльності вона розвозить гуманітарку або якісь посилки. Нещодавно привезли до Слов’янська ліки, наприклад. У неї не так давно зламався мотор, і люди допомогли її полагодити.
Ми розуміємо, що кожен загиблий український воїн — це втрата нації, і ми ще багато років не зможемо відновитися від цієї війни. Але ми й надалі будемо продовжувати їх витягувати.
Реквізити для допомоги команді “Чорного Тюльпана”:
5168 7554 6642 5357
Читайте також:
“Їх розорювали десятиліттями”: На Донеччині знайшли останки ще 3 солдатів Другої світової (ФОТО)