На початку березня 2022-го підприємець Антон Романченко мусив покинути рідну Волноваху, бо місто вже штурмували росіяни. Залишити чоловікові довелося не лише дім, а й улюблену справу — кав’ярню, про яку давно мріяв. Та після евакуації до Києва Антон знайшов у собі сили відкрити бізнес заново. Про переїзд, поточні досягнення та плани на майбутнє підприємець розповів нашим журналістам.
Кав’ярня “РėТРІТ” у Києві — це не перший заклад Антона Романченка. До цього він відкрив кав’ярню “Guru coffee” у рідній Волновасі.
“Я дуже багато років жив у Києві, але потім мені все це набридло — витягло соки з мене це велике місто. Я вирішив повернутись до Волновахи. Повернувшись туди, я знав, для чого я це роблю, бо у мене дуже давно була мрія відкрити власний бізнес. Приїхав у 2019 році туди з певною метою і ціллю. В мене були певні заощадження, і я вирішив відкрити кав’ярню”, — згадує Антон Романченко.
Кав’ярня “GURU coffee” відкрилась на початку березня 2020 року — саме тоді в Україні почали реєструвати перші випадки захворювання на COVID-19. Трохи згодом карантин оголосили по всій країні.
“Але нас це не злякало. Працювали, робили все можливе і неможливе для того, щоб розвиватись і радувати людей. Все було чудово до 24-го лютого [2022 року]”, — розповідає підприємець.
Відчуття чогось поганого й неминучого, згадує Антон Романченко, з’явилося в нього ввечері напередодні відкритої війни. Тоді містяни вперше за довгий час почули звуки вибухів.
“23 числа (23 лютого 2022 року, — ред.), закривши кав’ярню, я прийшов додому і, повечерявши там, привівши себе до ладу, ліг відпочивати. І о 10-ій годині [вечора] вже були чутні “прильоти” на околиці міста. Я прокинувся і мамі кажу: “Що це?” Вона каже: “Прильот, але буде як у 2014-му — постріляють і все”. Тобто ніхто не вірив, що буде настільки все серйозно”, — розповідає підприємець.
Перший день повномасштабного російського вторгнення Антон зустрів на робочому місці. Тоді ще не всі зрозуміли, що почалася велика війна.
“24-го лютого я прокинувся і пішов відкривати кав’ярню, бо до кінця не вірилось, що може таке статися у 21-му столітті. Відкрив кав’ярню, все чудово, були “постійники” (постійні клієнти, — ред.), попили каву. Але потім, о 8-й годині ранку, мама подзвонила і сказала: “Іди купляй продукти на 3-4 дні”. І тоді вже стало ясно більш конкретно, що це не жарти і все почалось”, — згадує підприємець.
Вже по обіді окупанти цілили по центру міста, тож Антон з родиною мусив спуститись у бомбосховище.
“Я закупився продуктами, щоб було на 3-4 дні. Ми були з мамою, тому продуктів небагато брали. Але так сталося, що у бомбосховищі крім нас були ще 60 пенсіонерів, які теж тікали, навіть не взявши речі. Тому наші продукти на 3 дні розійшлися дуже швидко, майже за день”, — каже чоловік.
Мати Антона до останнього не хотіла евакуюватися, бо вірила, що окупантів вдасться стримати. Разом із нею залишався й він, та 6 березня родині все ж довелося виїжджати з охопленого війною міста. Тоді за підприємцем та його матір’ю приїхав один з військових.
“Зелений коридор військові українські не давали, тому що вже на той момент були вуличні бої, і коли він приїхав, нам сказали: “Вибачте, на свій страх і ризик можете їхати. Вас ніхто не буде супроводжувати”. І отак з 9-ї ранку до 13-ї ми чекали, може, все ж таки б дали [зелений коридор], може, були якісь у них переговори, щоб цивільні змогли виїхати. Але цього не сталося, і о 13:13 ми на свій ризик самі поїхали”, — каже підприємець.
Дорога з міста видалась дуже складною та ризикованою.
“Ці пів години я не забуду ніколи в цьому житті. Тому що це, мабуть, найжахливіше, що могло бути. Це дуже страшно, перед очима пролетіло вже все життя. Ми вже і прощалися з життям, тому що, виїжджаючи з міста, ми розрізали колесо осколками снарядів. Дорогою нам зустрічались танки — до цього я не зустрічав зброї в житті, тому для мене це було вперше і дуже страшно. Молились, їхали і виїхали”, — згадує Антон.
Перший час після евакуації з Волновахи Антон із родиною провів у Покровську. Згодом вирушили на Вінниччину.
“Тоді мені написала моя подруга, що нашу родину чекають у Вінницькій області її батьки. І там їй за одну ніч, коли я подзвонив, вдалося підняти голову сільради та знайти будинок, у якому нас розмістили”, — розповідає Антон Романченко.
Трохи згодом підприємець переїхав у Дніпро, а вже звідти, у травні 2022 року, перебрався на Київщину.
“В один момент друзі написали, що “давай їдь до нас, є де жити, є що їсти, ми в Ірпені, приїжджай”. Я поїхав до Ірпеня, пожив у них майже рік. За цей рік нам вдалось трошки волонтерити, ми допомагали людям похилого віку відбудовувати житло. І вже наприкінці року я вирішив, що досить сидіти думати-гадати, треба щось робити”, — каже підприємець.
У столицю Антон Романченко переїхав у грудні 2022 року. Він вже знав, що буде відновлювати там свій бізнес — на це налаштовувався, щойно виїхав із Волновахи.
“Тому що я це люблю, це моє. І відродити [кав’ярню] я думав із самого початку, але всі питання полягали в одному — це грошові моменти. Всі розуміють, що відкрити бізнес — це не 2 гривні треба, а набагато більше”, — зізнається чоловік.
Аби знайти гроші на бізнес, підприємець подавався на грант від держави. Та отримати його не вдалося.
“Держава відмовила з дуже цікавої, на мою думку, причини: до повномасштабного вторгнення я брав кредит, і коли ми вибрались, можливості виплачувати цей кредит не було. І мене поставили в чорний список, тобто пішла погана кредитна історія. І коли я оформлював грант від держави, вони зосередили свою відповідь на тому, що в мене погана кредитна історія”, — каже Антон.
Врешті кошти на відкриття нового закладу вдалося виділити з заощаджень родини. Та окрім фінансових проблем, під час підготовки до відкриття виникли й інші труднощі.
“Підрядники підводили: моє відкриття затягнулося з одного місяця на майже три. Знайшов одного мебляра, але в мене з’явилась “чуйка”, що нічого не вийде та в мене просто вкрадуть гроші. Потім знайшов іншого мебляра, який зробив не все за замовленням і, грубо кажучи, 1000 доларів я втратив. Тому що був придбаний матеріал, витрачений час, а матеріал був зіпсований”, — розповідає підприємець.
Через неналежну роботу підрядників, зізнається Антон, на відкриття пішло втричі більше грошей, ніж планувалося. Та зрештою кав’ярня з назвою “РėТРІТ” відкрилася на правому березі Києва.
“РėТРІТ” означає “духовне усамітнення”. Чому саме ця назва? Тому що головною метою, яку я закладав у цей заклад, є те, що людина має відволіктися від метушні за дверима закладу. Заходячи сюди людина насолоджується своїм моментом, ловить себе в моменті, як зараз модно це казати, відпочиває, надихається і далі повертається вже до свого життя”, — пояснює Антон Романченко.
Поки що заклад не має персоналу — з роботою допомагають друзі та знайомі Антона.
“Хлопчик зараз допомагає мені. Він не переселенець [з Донеччини, — ред.], але він з Миколаївської області. На майбутнє я планую влаштовувати лише переселенців”, — каже Антон.
Нещодавно про кав’ярню Антона Романченка написали у виданні Волноваха.city. Після цього, каже підприємець, про нього дізналося багато людей з Волновахи, які переїхали до столиці.
“Майже кожен день приходять люди і кажуть: “Ми з Волновахи”. Я більшість людей не знаю в обличчя, але хтось знає мою маму. Хтось знає мене заочно, хтось знає мого дідуся. І ось це дуже приємно і прям ще більше і більше надихає”, — каже співрозмовник.
Після закінчення війни, каже Антон, він хотів би знову побувати у рідному місті.
“Я думаю, що повертатись це буде голосно сказано, але поїхати — так, я поїду туди. Повернутися [щоб жити] — це вже більш тяжкий нюанс. Але в планах є те, щоб відновити “Guru cofee” там”, — ділиться Антон Романенко.
Відвідати кав’ярню “РėТРІТ” ви можете у Києві за адресою: вул. Цитадельна 9.
***
Нагадаємо, з весни в Києві працює також маріупольська піцерія “Моко піца”. До повномасштабної війни це була мережа з двох піцерій у місті біля моря, ще по одній — у Покровську та Мирнограді. Нині з них продовжують працювати лише дві. Як працює мережа, яка пекла по 1500 благодійних піц на день на Донеччині — читайте в матеріалі.