18 січня в Україні згадують трагічну дату — початок примусового вивезення українців у Німеччину. Там їх використовували як остарбайтерів — робітників, яких змушували працювати на Третій Рейх. Під час нацистської окупації Донеччини у 1941-1943 роках у більшості міст області друкували пропагандистські газети. Вони стали паперовими “свідками”, що зберегли історії про те, як нацисти заманювали жителів регіону на примусові роботи. Журналісти Вільного радіо підготували добірку з таких статей.
Термін “остарбайтер” походить від німецького слова “Ostarbeiter” — тобто “східний робітник”. Нацисти під час Другої світової війни називали цим словом людей, яких вивозили з окупованих територій СРСР на примусові роботи до Німеччини. Більшість із таких робітників були українцями.
Нацистська пропаганда випускала свої газети майже в кожному місті окупованої Донеччини. У них зустрічалися статті та оголошення про роботу в Німеччині. Жителям області розповідали про переваги, які чекають на них за кордоном.
На сторінках газет можна було зустріти листи від місцевих, які вже нібито поїхали працювати у Німеччину й пишуть, як “тисячі земляків наближають перемогу у війні”. Нам вдалося знайти такі послання нібито від жительок Часового Яру, Маріуполя та Горлівки.
У листах неодноразово згадується про те, що “одяг після прибуття не спалюють”. Ймовірно, у такий спосіб німці прагнули розвіяти певні переконання місцевих.
Наприкінці деяких листів нацисти залишали прямі звернення: “Чому ти досі не наважуєшся їхати в Німеччину?”
У листах ідеться про те, як Німеччина “вчить працювати й бути чесним” і слугує прикладом “світу добра, чесності й любові до ближнього”. Згадок бодай про якісь недоліки роботи на нацистів у цих зверненнях немає.
Інший автор пише, що можливість поїхати на роботу за кордон перетворилася на “загальне зворушення”. Слова “я їду до Німеччини”, каже він, стали “чарівною формулою”, яка лунала звідусіль.
Деякі листи мають на меті розвіяти “радянські міфи”. У таких зверненнях пропагандисти від імені тих, хто вже працює в Німеччині, закликають не вірити у “брехню ледарів” про те, що нацисти морять голодом і б’ють працівників з СРСР.
Однак у цих самих газетах можна знайти розпорядження нацистських комендантів, з яких стає очевидно, що відправлення на роботу за кордон не було добровільним. Одне з таких ми знайшли у горлівській газеті.
У статтях про відправлення жінок на примусові роботи до Німеччини автори прагнули створити враження щасливого очікування та безтурботності. Один із таких репортажів з Дружківки нацистські пропагандисти опублікували у листопаді 1942 року.
Іноді у газетах зустрічаються світлини з підписами про те, як гарно працюється та живеться вихідцям з СРСР у Німеччині.
У пропагандистських газетах дозвілля чоловіків-остарбайтерів у Німеччині часто подавалося як умови, подібні до санаторних.
У пропагандистських оголошеннях згадувалися різні переваги роботи в Німеччині. Однією з них була можливість переказувати зароблені гроші близьким в Україну. Так, нацисти озвучили дані про іноземних працівників, які почали надсилати гроші на батьківщину — лише за 1941 рік таких було 880 тисяч. Це лише частина від загальної кількості остарбайтерів. За даними Українського інституту національної пам’яті, їх чисельність коливалася від 3 до 5 мільйонів. Більшість із них були українцями.
Зарплати у Німеччині пропонували класти на заощадження у банк під відсотки (аналог сучасних депозитів). Людині видавали паперову картку, на яку клеїли значки, що відповідали сумі на “рахунку”. Половину зароблених грошей дозволяли переказувати комусь із близьких на батьківщину: отримавши таку картку, людина могла обміняти її на гроші.
У 1943 році у горлівській газеті опублікували статтю, де оголосили про запровадження відпусток і премій, а також обмеження обов’язкового терміну для відпрацювання. Статтю завершує красномовний заклик до читачів.
Однак серед оголошень зустрічаються й такі, що свідчать про погане забезпечення робітників. Зокрема, у листопаді 1942 року жителів Бахмута та Костянтинівки просили відправити теплі речі та взуття для близьких, які працювали у Німеччині.
Також жителям Бахмута й Костянтинівки пропонували надсилати рідним у Німеччину пропагандистські газети, аби ті “мали зв’язок зі своєю батьківщиною”.
Нагадаємо, більше історій про остарбайтерів із Бахмута та інших населених пунктів Донеччини ви можете прочитати у матеріалі про історичні фотографії, які знайшли активісти на аукціоні. Тут є дані про справжні умови, у яких доводилось працювати остарбайтерам.