Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Владислава Селіванова, який у мирному житті займався боксом та працював на машинобудівному заводі. У жовтні 2023 року чоловік підписав контракт із ЗСУ. Життя захисника обірвалося в боях за Донеччину.
Про Владислава Селіванова на фейсбук-сторінці розповів міський голова Сміли Черкаської області Сергій Ананко.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами. Це безкоштовно.
Народився Владислав 1 квітня 1995 року.
“З дитинства ріс надзвичайно добрим, чесним та справедливим. Ще з ранніх років проявляв лідерські якості. Владислав ріс без батьків — його виховували дідусь і бабуся, які, на жаль, рано покинули цей світ. Його родиною стали друзі”, — написав міський голова Сміли Сергій Ананко.
За словами посадовця, Владислав завжди був оптимістом і віддано підтримував товаришів, які для нього стали справжньою родиною та опорою.
Хлопець навчався у Смілянській загальноосвітній школі №5, а після закінчення 9 класу вступив у Смілянський технікум харчових технологій за спеціальністю “інженерне машинобудування”. У вільний час займався боксом.
Далі Владислав продовжив навчання у Черкаському державному технологічному університеті за спеціальністю “машинобудування”, де здобув ступінь бакалавра, а згодом магістра.
Після закінчення навчання працював за фахом на машинобудівному заводі у Смілі.
30 жовтня 2023 року Владислав добровільно підписав контракт із ЗСУ. Він служив на посаді водія-електрика.
“Сумлінно виконував всі накази та завдання, поважав побратимів. Мав зв’язки з різними волонтерами та за першої ліпшої нагоди допомагав усьому своєму підрозділу, привозивши з дому величезні коробки продуктів та всього іншого, що могло б знадобитися. Він ділився з усіма, бо інакше не міг. Його поважали, його любили, ним захоплювались”, — написав Ананко.
За його словами, Владислав був справжнім прикладом для свого сина, відданим чоловіком, братом та другом.
Загинув Владислав 1 лютого 2025 року на Донеччині внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Поховали військового на Алеї Слави на Загреблянському кладовищі.
Вічна та світла пам’ять.