"Мені не все одно"

"У тісній співпраці з Територіальним центром ми допомагали в місті доставляти продуктові набори "АТБ" людям з інвалідністю 1-2 груп. Загалом ми зробили близько 200 адресних доставок. Люди не очікували на ту допомогу, вважали, що про них забули. Багато хто з них не знає як виживати, тому що деякі працювали неофіційно, і зараз не мають прибутку. Багато хто не міг нічого сказати, просто плакали та дякували.
Ми хотіли, щоб ті набори дісталися якнайшвидше найуразливішим громадянам, особливо у віддалених куточках міста.

Інші наші волонтери шиють захисні маски. Ми закупили матеріал для пошиву масок, а товариство УТОГ допомогло нам їх розкроїти.
У нас є 2 оплачуваних співробітника (які відповідають за документальне забезпечення та несуть матеріальну відповідальність) і близько 20 волонтерів, половина з яких — найактивніші. Авжеж є ризик, але ми забезпечені засобами індивідуального захисту", — розповідає Абаровська.

"В місті є хоч один тест?" — "Немає". Я привіз перші в місті тести. Дзвоню, маски є? — "Немає". Привіз маски. Потім, коли з'явилась вже лабораторія у Слов'янську, питаю, все вже працює? "Немає кріопробірок", — це спеціальна така колба, в які набирають кров. Привіз і їх. Потім вже прийшли тести з Києва, з Китаю. Але тоді ті нагальні потреби, наскільки я знаю, були закриті. Паралельно зі мною в цьому брали участь кілька десятків людей. Це було близько трьох тижнів тому.

Якщо б це зробив хтось інший з наших мільйонерів, я б того, звісно, не робив. Мені не все одно. Ну хто це ще буде робити?

Волонтери — це чудово, але якщо вони будуть замінювати собою службу… Вважаю, необхідно налагодити правильну роботу системи міської охорони здоров'я. Подивіться на "Ладу" (громадська організація Бахмута, яка піклується про безпритульних тварин, — ред.) — це волонтерська підміна того, що має робити місцева влада", — каже Слесарєв.

"Як тільки почався карантин, у нас виникла ідея шити маски, допомагати місту і утворилася ініціативна група з 12 людей, з них двоє переселенці. Спочатку ми шили маски власним коштом (закупляли резинки та нитки), марлею нам допомогли військові. А потім організація "Проліска" і організація ООН з питань біженців виділили нам швейну машинку і професійний матеріал для масок, резинки, нитки, ножиці, щоб ми могли надалі працювати. Маски ми доправляємо до лікарні, і вони вже самостійно розподіляють куди потрібно — в лікарні, місцевим мешканцям та на підприємства міста Часів-Яр. Приблизно шиємо 500 масок на день.

Зараз ми виготовили 8 захисних костюмів для лікарні і два в пошиві, з них 4 віддали, і завтра плануємо віддати 6 міській лікарні. То в нас були лише халати, а тепер вже й захисні головні убори — капюшон, який переходить під халат.

Ми виконуємо всі свої обов'язки по основній роботі. Деякі люди приходять під час своєї відпустки працюють. Намагаємось не зменшувати темпи, а працюємо, працюємо, працюємо. Це ми робимо за власною ініціативою. Поштовхом стало те, що маски були дуже дорогі в аптеках (до 20-25 грн за штуку). Тому ми вирішили ось так на добровільних засадах допомагати людям і просто їх роздавати.

Ми хочемо, щоб в нашому місті зовсім не було цієї хвороби. Хочемо допомогти кожному містянину, щоб це попередити", — розповідає жінка.