Підтримайте Вільне Радіо
У Києві завершилися Всеукраїнські змагання з волейболу сидячи серед ветеранів і військовослужбовців. Фінальні матчі пройшли в одному зі спортивних залів столиці. Він на два дні став не лише майданчиком для гри, а місцем, де можна було познайомитися з адаптивним спортом. Журналісти Вільного радіо побували там у фінальний день змагань.
Спекотна липнева неділя. У спальному районі столиці — звична тиша вихідного, але біля сучасного спортивного комплексу — пожвавлення. Уздовж вулиці та зі сторони входу — автомобілі з різних регіонів країни. Ще здалеку чути музику: з колонок лунають ритмічні треки, а з відчинених дверей тягне прохолодою.
Всередині — просторий, добре обладнаний зал. На трибунах — глядачі з різнокольоровими таблицями, на яких підбадьорливі написи, прапори бойових бригад. Тут проходить фінальний день Всеукраїнських змагань з волейболу сидячи серед ветеранів та військовослужбовців.
Волейбол сидячи — це адаптивний вид спорту, він є різновидом волейболу стоячи, в якому грають дві команди по шість гравців. Але в цьому варіанті використовують майданчик менший за розміром та із нижчою сіткою. З’явився у Нідерландах у 1956 році як реабілітаційний вид спорту для поранених солдатів.
Гра стала частиною Паралімпійських ігор з моменту дебюту змагань серед чоловіків на Іграх в Арнемі в 1980 році. Згодом цей вид спорту включили до жіночої програми, починаючи з Афін 2004 року.
Волейбол сидячи входить до програми міжнародних змагань під егідою World ParaVolley, зокрема Паралімпіад, чемпіонатів світу та континентальних турнірів.
В суботу напередодні відіграли проміжні матчі. Тож цього дня у програмі — матчі плей-офф, гра за третє місце та фінал. Атмосфера зосереджена, але тепла. У залі — рідні, друзі, побратими, волонтери, діти. Багато з глядачів знають гравців особисто, а тому кожна подача, кожен прийом викликає справжній шквал емоцій.
Подію організували команда Центру ініціатив “Повернись живим” спільно з Міністерством у справах ветеранів України. Тож короткий тур простором проводить комунікаційна менеджерка Центру ініціатив “Повернись живим” Марія Медловська.
“В окремій залі в нас багато зон з різними адаптивними видами спорту, можна дивитися, можна спробувати. Одні з наших спонсорів організували зону, де можна подивитися на їхні спортивні протези. Також ми організували зону відновлення, відпочинку, масажу. Також працює лекторій та VR-зона. Окремо з дітьми можуть посидіти і пограти наші волонтери”, — розповідає Марія Медловська.
Цього разу акцент, за словами організаторів, змістився з медійності на спільноту — друзів, рідних, командний досвід. Участь у змаганнях взяли 120 ветеранів. Частина команд приїхала з різних міст — Київ, Одеса, Тернопіль, Черкаси, Дніпро, Вінниця. Інші сформувалися під час п’ятиденного спортивного табору, що відбувся перед турніром. Тому на цих змаганнях — новачки поряд з досвідченими гравцями.
“Перший раз ми організовували змагання з баскетболу на кріслах колісних, зараз — волейбол сидячи”, — уточнює комунікаційниця Центру ініціатив “Повернись живим”.
Тим часом у сусідній залі вже починаються ігри на вибування. Глядачі зайняли місця на трибунах та вздовж ліній майданчика. У повітрі — характерне напруження перед стартом: глухі удари по м’ячу, швидкий обмін репліками в командах, аплодисменти на підтримку знайомих. Перший свисток — і починається матч. Рухи стрімкі, динаміка гри не поступається класичному волейболу. Подача — прийом — атака. Вже після перших хвилин стає зрозуміло: ця гра про контроль, злагодженість і внутрішню дисципліну.
Матчі плей-офф — напружені до останнього розіграшу. Після однієї з чвертьфінальних ігор спілкуємось з гравчинею команди “Дніпро Честь” Вікторією Мусієнко. Їхня команда вибула на стадії ¼.
“Мандраж був, суперники — дуже сильні. Але ми побачили, що можемо більше і краще, тож цього і будемо прагнути. Я взагалі граю три місяці тільки, до цього — лише в школі. І ці три місяці нас тренер усіх ганяв, тому ми непогано грали. Команда у нас така, ніби знайомі багато років”.
У перервах між матчами відвідувачі та і самі гравці переходять до адаптивних зон: пробують стрільбу з лука, грають у баскетбол, слухають лекції про відновлення, психологічну стійкість та адаптивний спорт. Окремо працює імпровізована кухня для учасників змагань, де можна підкріпитися.
Гра за третє місце видалась емоційна. Жодних образ, жодних суперечок. Після кожної вдалої подачі чи сейву — коротке “єєє”, “дай п’ять”. Це змагання, але не конкуренція. Після поразки — обійми. Після перемоги — підтримка суперника.
“Титани” з Вінниці виборюють бронзу в важкій зустрічі з командою “Нескорені”. Після фінального свистка Олексій Замірко, один із гравців вінницької команди, затримується в коридорі.
“Колись у дитинстві займався волейболом, але потім закинув. Волейбол сидячі я колись спробував на Ветеранських іграх 2018 року, там була ця дисципліна. Мені сподобалося, але займатися після того серйозно не почав. А рік тому — ініціатива у Вінниці, хлопців з військового шпиталю привозили в спортзал, і ми почали грати у волейбол сидячи. Це починалося як реабілітація, щоб рухатися більше”.
У фіналі зійшлися команди “Сила Захисників” із Києва та “МСК Дніпро” з Черкас. Гра — нервова, напружена, точна. Кожне очко — результат командної злагодженості та персонального досвіду.
Під гучні оплески кияни здобувають перемогу й золото, черкасці — срібло. Але на майданчику — лише переможці.
Навіть після фінального свистка турнір не вщухає. Ветерани, які щойно були на майданчику, вже в залі — спілкуються, обмінюються контактами, говорять про наступні турніри.
“На початку осені плануємо регбі на кріслах колісних. Також в нас заплановані змагання для Сил оборони. Там вже буде понад 10 видів спорту (як командні, так і індивідуальні)”, — анонсує представниця “Повернись живим”.
Раніше ми писали, що уряд розширив програму “Ветеранський спорт”, залучивши до неї більше послуг. У матеріалі розповідаємо, як взяти участь у програмі.