Рак виліковний. Цю тезу підтверджує колишня мешканка Краматорська, а нині бахмутянка Ангеліна Шостак. Жінка успішно подолала серйозний діагноз. Монолог Ангеліни про її шлях до одужання, а також поради тим, кому не байдуже своє здоров’я, читайте далі.
Моє самопочуття стало погіршуватися ще за 5 років до того, як у мене знайшли рак. Я стала частіше хворіти, в мене була підвищена температура і дуже боліла спина. Я зверталася до місцевих лікарів-невропатологів, але вони казали, що мої симптоми є проявами остеохондрозу. Коли болі стали нестерпними, я звернулася за допомогою до обласної травматології. Там мені зробили рентген і підтвердили, що в мене остеохондроз. Лікарі порадили мені походили до басейну. На той час болі стали настільки сильними, що я прокидалася зі сльозами на очах.
Щоб записатись до басейну, я мала взяти довідку від місцевого лікаря в Краматорську. Він сказав, що я маю зробити флюорографію. Ми всі знаємо, що це формальність, і лікар міг обійтися без цього, але все ж порадив не нехтувати цією процедурою. Тож я зробила флюорографію, і коли прийшла забирати відповідь, мені не дали її на руки. Я була дуже здивована. Мене попросили підійти до іншого кабінету, де мені дадуть відповідь. Я зайшла туди, і лікарка, яка там сиділа, ховаючи очі, говорить: “Я нічого не можу сказати. Скажу лише, що лікуватися Вам доведеться довго і нудно”. Я в неї питаю: “Скажіть чесно: в мене рак?”. Навіть не знаю, чому я встановила собі цей діагноз, мабуть, відчула. І лікарка це підтвердила.
З кабінету я вийшла у сльозах. Я звернулася до лікаря, а він сказав мені: “Давай потім це з’ясуємо”. Але чекати я не могла. Тому, порадившись із чоловіком, я записалася на комп’ютерну томографію в краматорській лікарні. Ми з чоловіком принесли лікарю мій флюорографічний знімок, і навіть на ньому вже було видно пухлину. Лікар зробив мені повне обстеження від шиї до таза, навіть попри те, що ми заплатили лише за один сегмент. Після обстеження ми дізналися попередній діагноз: лімфома Ходжкіна.
Для довідки:Лімфома Ходжкіна – це злоякісне захворювання, при якому уражаються лімфоцити – білі клітини крові.
Лікар нам відверто сказав: “Не втрачайте час. У вас 2 тижні, щоб знайти лікарню і максимум місяць, щоб почати лікуватись”.
Результати томографії мене дуже засмутили. Я багато плакала і зневірилась у своїх силах. Коли я читала, наскільки важко лікувати цю хворобу, я сказала рідним: “Я не буду, я не зможу”. Але моя родина повірила в мене, і завдяки їм я все це пройшла.
Лікар краматорської лікарні порадив нам поїхати до макіївської онкології. Ми так і зробили, але паралельно з цим почали шукати, де і як лікують лімфому Ходжкіна у світі. Поїздка до Макіївки не вселила надії на успішне лікування, тому ми пішли у краматорський онкодиспансер до головного онколога.
Для розуміння, наскільки швидко треба діяти з підозрою на рак: у четвер мені зробили томографію, у п’ятницю ми з’їздили до Макіївки, а в понеділок ми вже були у краматорському онкодиспансері.
Побачивши мою томографію, лікар сказав: “Краще, ніж у клініці LISOD, в Україні тобі ніде не зможуть допомогти”. Ця клініка знаходиться у Києві. Їй лише рік, але рівень лікування там зовсім інший, європейський. Там практикують досвідчені німецькі та ізраїльські лікарі. Ми погодились, і лікар виписав мені направлення до цієї клініки.
Не втрачаючи ані секунди, того ж дня ми взяли квитки на літак і вже у вівторок були у Києві. Мій діагноз підтвердили. У мене була 3-б стадія лімфоми Ходжкіна.
Я почала лікуватися 19 серпня. Попереду на мене чекали 8 курсів хіміотерапії та багато побічних реакцій.
Мій курс лікування був таким: перші три дні мені ставлять крапельницю з певними ліками, а на восьмий день вводять ще 2 препарати. Протягом першого курсу хіміотерапії ми кожного разу літали до Києва, а на другому курсі вирішили зекономити гроші й час і на восьмий день зробити крапельницю в лікарні Бахмута. Медпрацівниця замість того, щоб ввести мені препарат у вену, вставила голку просто під шкіру. В результаті цього я отримала дуже сильний хімічний опік руки. Потім у київській клініці мені рятували кінцівку. Після цього ми вирішили більше не ризикувати й подальше лікування проходити у столиці. Загалом я понад 50 разів літала туди й назад. Це було дуже важко, адже доводилось прокидатися о 3:00, враховуючи, що під час хіміотерапії організм вкрай виснажений.
У вересні мене почав мучити нескінченний кашель. Внаслідок цього лікарям довелося видалити мені частину лівої легені. Це все – побічна реакція на ліки. Скажімо так, одне лікуємо, а інше калічимо.
Через деякий час у мене розвинувся променевий пневмоніт. У Києві мені зробили складну операцію, після чого провели ще один курс хіміотерапії та 17 сеансів опромінення.
Врешті-решт, я одужала. Лікування і підтримка рідних врятували мені життя.
Вилікувати рак – дорого. Але нашій родині допомогла людина, ім’я якої я не можу повідомити. На жаль, його вже немає з нами, але завдяки грошам, які він дав на моє лікування, я зараз жива. Він допоміг одужати не лише мені, а й кільком іншим онкохворим людям.
Я згадую, що коли я приходила на прийом до місцевих та обласних лікарів, мені не давали жодних шансів. Дійсно, таких умов, як у Києві, тут би мені не запропонували. А коли я приходила до них після одужання, вони дивувалися й раділи за мене.
Пройшовши через виснажливе лікування, я зробила для себе висновок: ні в якому разі не можна гаяти час і займатися самолікуванням. Якщо виникають якісь сумніви, потрібно звернутись до іншого закладу, щоб перевірити свій діагноз. Травматолог, який навіть не відправив мене на КТ, а просто порадив піти до басейну, зробив помилку. Якби я йому повірила, почала б лікуватися надто пізно.
Треба бути обізнаним про свою хворобу. В наш час вже не обов’язково йти до бібліотеки – інформації вистачає і в інтернеті.
Ніколи не можна втрачати віри в себе. Якщо постійно накручувати себе на гірший результат, то так і відбудеться.
І найголовніше: ні в якому разі не можна нехтувати своїм здоров’ям. Якщо відчуваєте, що щось не так, треба одразу ж звернутися по кваліфіковану допомогу лікарів.
Читайте також: