Безлюдні вулиці, зруйновані промислові гіганти, цегляні саморобні пічки біля будинків, обстріли — так зараз виглядають міста Донеччини, в які суне “руський мир”. Тих, хто у справах на кілька днів повертається у рідний край, вражає контраст “було-стало”. Зіштовхнувся з цим і соледарський депутат Ігор Зелений, він поділився з Вільним радіо своїми враженнями.
Депутат Соледарської міськради Ігор Зелений нещодавно ненадовго приїхав до рідного міста з безпечнішого регіону, куди виїхав навесні. Ось яким він побачив Соледар.
Далі його пряма мова.
Місто наче мертве, заросло все, страшно. Біля будинків скрізь пічечки стоять, зібрані з цегли. Волонтер їздить сигналить, всі хто є — повибігали, хліб порозбирали й назад по домівках. У Бахмуті, який ми проїжджали, це все те ж саме, до речі. Ми були там у неділю надвечір — як раз той час, коли б саме гуляти. Але нема ніде нікого.
Коли дивишся сюжети, то не так це сприймаєш. Коли приїздиш, то реально бачиш: ті місця, якими гуляв, — розбиті. Відео це не передає, наскільки те, що зробили з містом, масштабно! Стоять машини, які згоріли… Здається, що це якесь кіно, не віриш власним очам, що таке може бути.
Наші великі промислові підприємства, “Артемсіль” та “Кнауф”, розбиті, нічого доброго там немає. Все відбудувати можна, звісно, але запускати їх поки ніхто не буде, тому що всі мости й залізничні шляхи підірвані.
Міська влада роздає мешканцям продовольчі набори разом з волонтерами, “перекриваючи” один одного, щоб не роздавати допомогу одним й тим самим людям. Наприклад, “закрили” один старостинський округ і звіряються.
З очільником Соледарської громади Євгеном Пластуном я не зв’язувався. Кажуть, він у Роздолівці, у своєму домі, я це чув не від однієї людини. Туди в село залітають снаряди, і вже багато будинків зруйновані.
Мешканці Соледара живуть хто де: є різні локації, і люди хто у підвалах, хто у своїх помешканнях (якщо немає обстрілів). Я пробув у Соледарі 2 дні й сирени тривоги не чув. Було пару обстрілів, й на “Фенолку” прилітало (селище “Фенольний” на околиці міста, — ред.)
Хто залишився у місті? Сказати, щоб “сепаратисти” — це, звісно, маячня. Багато хто залишився з тих, в кого свої будинки. Поки вони мають чим харчуватись, за це вони й тримаються. Є багато літніх жінок, діти — це звичайні люди, які побоюються залишити свої будинки.
Не “всі чекають на руський мир”, а просто люди тримаються, сподіваються, що все мине, що їх захистять і все буде добре. І вони просто охороняють свої будинки та все, що нажили. Мабуть, це [майно] вони цінують більше, ніж свої життя. Вони вже звикли до обстрілів, адаптувалися і бояться “зробити крок”. А у когось батьки там залишились.
Нічого не працює: ані аптеки, ані банки, ані банкомати. Люди замовляють, що їм потрібно, і їм привозять волонтери. Готівку доводиться шукати, просять знайомих у терміналах десь зняти. Мародерства вистачає, ловлять таких. Нічого не поробиш, така ситуація.
Газу немає, електрика є, але, буває “вибиває” після обстрілів, якось ремонтують своїми силами. З інтернетом проблеми. Води подекуди не буває, тому її іноді підвозять. Хліб привозять з Бахмута.
Дехто повертається (з евакуації у місто, — ред.), потім побуде два дні, “побахає”, й знову їдуть, і ще й інших людей забирають. Я вважаю, що зараз повертатися — не варіант. Треба почекати, тому що он до Харкова повернулись… Думаю, зараз почнеться таке, що те, що вже було, здаватиметься “розминкою”. Війська РФ підтягнуться від Сєвєродонецька й почнеться наступ.
Багато хто розуміє, що росіян йде дуже багато з того боку. Тому наші й відступають, щоб зберегти життя. Можливо прийдеться здати все. Вони будуть наступати на Бахмут, Краматорськ. Можливо люди хочуть приїхати й залишитись тут “в Росії”? Це якщо вони ще виживуть, бо Україна буде відбивати росіян, відстрілювати.
Тому зараз не варіант повертатись сюди, треба почекати 2-3 місяці. Поки літо, я думаю, варто залишатись у тих місцях, де люди вже влаштувалися. Шукати гуманітарної допомоги, якщо не виходить — можливо шукати інші місця.
Читайте також: