З початку війни на сході та повномасштабного вторгнення багато українських родин зіткнулися з болісними переживаннями, коли їхні близькі зникли безвісти на фронті. Психотерапевти називають це невизначеною втратою. Цей стан виникає, коли людина бореться між надією та відчаєм, та зрештою призводить до емоційної та психологічної нестабільності.
Журналісти Вільного радіо поговорили з психотерапевткою про те, як впоратися з цими відчуттями. Детальніше — в нашому інтерв’ю.
Про те, як пережити невизначену втрату, ми розпитали у керівниці психологічного відділу благодійного фонду “Волонтерське об’єднання “Веста”, травматерапевтки Тетяни Ціленко.
[info]Благодійний фонд “Веста” займається підтримкою ветеранів, військових та їхніх близьких. Організація надає юридичні консультації та супроводжує у вирішені проблем. Окрім цього, спеціалісти психологічного напряму надають допомогу протягом 15 сеансів.[/info]
Що таке невизначена втрата і чим вона відрізняється від інших типів горя?
Невизначена втрата — це ускладнена втрата, яка пов’язана саме з тим, що ми не знаємо, що сталося з конкретною людиною чи з якимось явищем. Людина ніби “зависає” в стані невизначеності, і це робить цю втрату надзвичайно важкою.
Невизначена втрата відрізняється від усіх інших видів втрати тим, що ця невизначеність позбавлена кінцевої точки, з якої зазвичай починається процес горювання.
У сучасних умовах українці перебувають у стані хронічного стресу через регулярні обстріли та відсутність ясності щодо майбутнього, і це можна порівняти з невизначеною втратою. Саме ситуація невизначеності щодо того, коли все закінчиться, частково схожа на відчуття невизначеної втрати.
Яка особливість переживання невизначеної втрати є саме під час війни? Які її головні стадії можете виокремити?
Невизначена втрата належить до ускладнених видів горювання, адже люди, які зіштовхуються з таким видом втрати, проходять через складний цикл. Якщо звичайна втрата має стандартні п’ять стадій (від шоку до прийняття), то цикл невизначеної втрати має інакший вигляд.
Переживають люди невизначену втрату в декілька ключових етапів:
Перший етап — стадія шоку. Людина дізнається про зникнення близької людини, але до кінця ще не розуміє, що відбувається.
Другий етап — чергування зневіри та надії. Це ключові стадії, які можуть бути циклічними, поки не знайдеться зниклий безвісти. Надія — це очікування того, що близька людина знайдеться. Тоді як відчай — це про те, як “надія розбивається об реальність”, а пошуки не дають результату.
Третій етап — проживання труднощів, коли людина знайшлась. У цей момент рідні переходять на інший рівень. Вони вже не мають абсолютної зневіри, але з’являється надія, пов’язана з очікуванням та переживанням про повернення рідного.
Четвертий етап — адаптація до невизначеності. Якщо зникла людина так і не знаходиться, стадії зневіри й надії змінюються одна одною. У такі моменти люди починають жити з цією невизначеністю, постійно відчувають змішування цих станів, які з часом стають частиною їхнього повсякденного життя.
Чи може це очікування перетворитись на горювання?
Ось ця невизначеність якраз цим і ускладнена, що не переходить до класичного горювання, адже до кінця не можеш бути впевненим у тому, що саме трапилося. Ця надія на те, що “раптом знайдеться”, постійно повертається й не відпускає.
У класичному горюванні важливо прийняти ситуацію, але тут це зробити неможливо. Мозок влаштований так, що шукає фрагменти інформації, за які можна зачепитися, щоб осмислити втрату. У випадку невизначеної втрати таких опор немає, як і попереднього досвіду, який допоміг би адаптуватися.
Навіть коли кажуть, що знайдено рештки людини, надія зберігається до моменту офіційного підтвердження загибелі. Поки немає офіційного визнаного факту, що людина загинула, або інформації про її перебування в полоні, рідні перебувають у стадії невизначеної втрати.
Які емоції переживають люди, коли продовжують сподіватися на повернення зниклого безвісти?
Найчастіше це тривога різного ступеня прояву — від легкого хвилювання до панічних атак. Наприклад, коли виникають такі напади або розвивається тривожний розлад, це вже психіатричний діагноз. У такому випадку зазвичай необхідне медикаментозне лікування. Тривога може впливати не лише на емоційний стан, але й на фізичний, викликаючи пітливість, головний біль, напруження м’язів, розлади травлення. Коли тривога досягає критичних меж, людина поступово втрачає дієздатність.
Також присутній страх за близьку людину та за себе, що я можу не впоратися, можу не знайти вихід. Почуття провини, що мої дії могли призвести до того, що сталося, хоча це необ’єктивно. Виникає пригніченість та апатія. Людина перебуває в постійному стресі, що спричиняє порушення пам’яті, концентрації уваги, роздратованість, агресію. До цього додається ізольованість і відчуття самотності, коли людина почувається залишеною наодинці зі своєю бідою.
Як ще постійна невизначеність щодо місцезнаходження або ж стану людини впливає на здоровʼя її близьких?
По-перше, погіршується фізичне здоров’я, яке є фундаментом і базою психічного стану. У людей зʼявляється загострення хронічних хвороб, порушення сну, зміна апетиту: хтось перестає їсти, інші — навпаки, переїдають і набирають вагу. Погіршується робота шлунково-кишкового тракту, з’являються болі в грудях, суглобах та в області серця.
По-друге, на психічному рівні змінюється емоційний стан. Людина стає більш дратівливою, може переживати напади агресії, депресивні прояви, відчувати відчуження та ізоляцію від суспільства. Зникає інтерес до звичних занять, хобі, спорту, гігієни та турботи про здоров’я. Це впливає і на сімейні стосунки: наприклад, коли зникає безвісти чоловік, дружина повинна пояснити дітям, що трапилося з батьком, взявши на себе додатковий тягар відповідальності за їхній емоційний стан.
У цьому випадку діти можуть брати на себе додаткові ролі в сім’ї. Наприклад, у них виникає два типові сценарії: або починають передчасно дорослішати, або ж, навпаки, регресують, демонструючи поведінку, яка не відповідає їхньому віку. І ці додаткові ролі обтяжують та ускладнюють стосунки.
Тетяно, які поради ви могли б дати батьками, аби зникнення близької людини на війні якнайменше вплинуло на стан їхніх дітей?
Дуже часто в нас інформацію про зниклих безвісти або про будь-які інші втрати від дітей приховують. Саме тому батькам краще дотримуватись наступних порад, аби невизначеність якнайменше вплинула на стан дітей:
Чи може невизначеність щодо долі близької людини призвести до критичного стану, коли вже потрібно звертатись до лікаря?
Звичайно, кожна людина має індивідуальні особливості та здатність справлятися зі стресом і невизначеністю. Крім того, важливу роль відіграє підтримка суспільства і близьких: в одних людей вона є, в інших її може не бути. Якщо її немає, може погіршитися здоров’я. У цьому випадку необхідно звертатися до лікарів, проходити обстеження, отримувати призначення для лікування.
Також можуть виникати депресивні та тривожні розлади, з якими, на жаль, людина не може впоратися самостійно, і тоді теж краще звернутись до спеціалістів. Іноді через надмірні переживання можуть з’являтися суїцидальні думки. Якщо людина не в змозі їх пережити самостійно, необхідно звернутися до психіатра і розпочати лікування.
Як віднайти баланс між надією на повернення й прийняттям того, що людина може не повернутись?
Насправді про прийняття взагалі не йдеться, адже це неможливо. Якщо ж говорити саме про рекомендації, виділяють чотири основні сфери життя людини, які допомагають підтримати баланс та справлятися з невизначеністю:
Кожна людина може розглянути ці чотири сфери життя з власного суб’єктивного боку. Й так визначити, що їй потрібно додати або змінити, аби краще почуватися. Якщо підтримувати всі чотири сфери в балансі, це допоможе досягти гармонії. Але якщо, наприклад, у вас є робота, ви піклуєтесь про тіло, проте відсутнє соціальне спілкування, виникає дисбаланс, і ми не можемо говорити про збалансоване життя.
Корисно мати своєрідну “шпаргалку” з цих сфер і періодично переглядати, що можна додати або забрати, щоб зберігати цей баланс.
Як жити далі, не знаючи, що з рідною людиною? Які практичні поради чи методи допомагають впоратися з невизначеністю? Що допомагало тим, кому ви надавали допомогу?
Найбільше люди потребують спілкування з тими, хто має подібний досвід. Це було корисним майже для всіх, хто звертався по допомогу. Перш за все, це індивідуальна робота з психотерапевтом, а також групи підтримки чи чати, де обʼєднуються родини зниклих безвісти. І також слід додати акцент на ресурсах (речах, які допомагають відновити душевну рівновагу, — ред.), як би це банально не звучало, але кожна людина, яка звертається по допомогу, формувала свій власний список помічних речей, людей і явищ.
Щодо переліку ресурсів, то він у кожного може бути свій. Наприклад, для когось ритуал попити каву вранці може бути дуже ресурсним, для іншого — прогулянка з собакою або час, проведений з дітьми. Деякі починають більше працювати чи волонтерити.
Що категорично не можна робити тим, хто переживає невизначену втрату?
Запускати своє здоровʼя, публікувати фото зниклого та ізолюватися — три речі, яка категорично не можна робити.
Часто люди, зосереджені на пошуку зниклого, відкладають власні потреби на потім. Публікуючи фото зниклого в соціальні мережі, людина може натрапити на шахраїв, які обманом будуть контролювати родину. Також часто виникає бажання сховатися в “мушлю”, однак не слід цього робити, бо так тільки посилюється пригніченість, апатія та зневіра.
Жити так, як раніше, вже не вдасться, адже відбулися зміни в житті. Родини зниклих безвісти часто говорять про відчуття, ніби життя зупинилося. Однак життя не ставиться на паузу — воно триває. Вам потрібно їсти, працювати, піклуватися про тих, хто поруч.
З якими подібними історіями ви зустрічались під час вашої практики?
Історій насправді багато, але розголошувати їх я не можу. Можна виділити три групи, але насправді класифікацій набагато більше:
Й важливо зрозуміти, що батьки, які втратили дітей, проживають це інакше, ніж дружини чи кохані, а діти мають ще інший спосіб переживання. Є також різниця між тими, хто має підтримку, і тими, хто залишився сам. Наприклад, подружжя, яке не мало близьких чи рідних: коли один із них зникає, інший опиняється в абсолютній ізоляції, втрачаючи свою єдину опору. Тому існує багато способів поділу, але єдиного підходу або градації немає.
Як психотерапія може допомогти людині, в якої рідний зник безвісти під час війни?
Є різні запити: в одних випадках необхідне саме лікування, в інших — підтримка, а інколи людям важливо просто відчути, що вони не самотні, щоб навіть на свого психотерапевта вони могли опиратися.
Бувають також ускладнені ситуації, наприклад, коли одна дитина зникла безвісти, а друга продовжує служити або вже загинула. Інший випадок — коли чоловік зник безвісти, а дружина з дітьми живе за кордоном, на чужій території, де немає рідних, і до того ж діти, особливо підлітки, можуть переживати свій непростий період. З такими складними випадками саме психологи допомагають людям справлятися.
Які саме практики та вправи можна виконувати?
У турботі про тіло найважливішим є харчування і фізична активність. Людина обов’язково має рухатися: чи то піша прогулянка, катання на велосипеді чи будь-яка інша фізична активність — це те, що кожен може зробити для себе. Корисні також різні види самомасажу, які знімають напругу з тіла, і їх можна виконувати вдома за допомогою підручних засобів, легких масажерів або навіть контрастного душу.
Також допомагають заняття майндфулнес (практика безоціночного усвідомлення, коли увага зосереджена на теперішньому моменті (“тут і зараз”), — ред.), коли людина свідомо виконує певні дії. Вона може їсти або займатись прибиранням, і це допоможе впоратися зі стресом.
І, звичайно, важливо спілкуватися з іншими — це дає можливість знайти підтримку серед людей, з якими комфортно.
Які поради ви могли б дати родинам, щоб уникнути почуття провини або безпомічності у цій ситуації?
Важливо не боятися просити про допомогу — це універсальна рекомендація для всіх. Часто люди залишаються “у своїх мушлях” і відчувають дискомфорт або не знають, до кого звернутися. Треба пам’ятати, що є близькі, друзі, колеги, а також багато організацій, які можуть надати різні види підтримки. Наприклад, юридичну допомогу, яка включає алгоритм дій для пошуку, подання документів тощо.
Є також психологічна допомога — не варто боятися звертатися за нею. Важливо говорити про свій біль і втрату, адже це може полегшити стан очікування та знайти способи для підтримки.
Люди, чий близький зник безвісти, переживають болісний процес опізнання. Як впоратися з почуттями під час перегляду фотографій живих і мертвих, адже це водночас дає надію та страх?
Це надзвичайно важкий момент, з яким також доводиться працювати. Під час опізнання людина намагається впоратися з протиріччями: з одного боку, вона може думати, що краще, аби це був її близький, щоб нарешті завершити невизначеність. З іншого боку, виникає відчуття провини за таку думку.
Найкраще, що можна зробити в такій ситуації, — це відверто говорити про свої почуття.
Раніше ми розповідали, що вимушені переселенці, які відчувають стрес, недосипання та негативні спогади, мають право на безоплатну психологічну допомогу. Як скористатися цією можливістю — дізнавайтеся в матеріалі.