Раніше у Костянтинівку везли людей з-під обстрілів, як в безпечне місце. А тепер — місто саме в переліку для обовʼязкової евакуації. Станом на кінець листопада звідси до окупованих територій залишаються лічені кілометри. Росіяни лише за останній 7 днів атакували її тричі (не лише ракетами, а й артилерією). Наші журналісти побували на евакуації з міста в нинішніх умовах.
Усміхнені Надія та Тетяна з ГО “Місто добра” зустрічають мене вранці в Краматорську. По дівчатам і не скажеш, що день в дорозі розпочався для них о 5 ранку — тоді вони виїхали з Харкова, щоб допомогти кільком людям з Костянтинівки.Таня каже що їздить на евакуації на Донеччину з 2022 року, зазвичай вони везуть допомогу військовим та корм безпритульним тваринам, а на зворотньому шляху забирають евакуйованих до Харкова. Їх ніхто не спонсорує, це дівчата роблять добровільно. Заробляють на паливо на повсякденній роботі, а на турнікети та зарядні станції, ремонт машин та на паливо збирають пожертви на сторінках ГО “Місто добра”.
Від Краматорська до Костянтинівки — пів години на машині. Часу баритись немає. Ця поїздка одноденна, треба ще встигнути повернутись.
На вʼїзді в місто зустрічає стела без літер (їх ще раніше зняли задля безпеки). Тут вже час вдягти бронежилет.
Їдемо містом вранці поки триває комендантська година, на дорогах майже немає авто. Надя каже: “місто пусте, як місто-привид”. Це не дуже зміниться в цьому районі й вдень.
Близькість до лінії фронту робить Костянтинівку постійною мішенню для ракетних ударів та артилерійських обстрілів. За останні місяці тут були влучання у житлові будинки, магазини, адмінбудівлі.
В місті є перебої з централізованою водою (іноді її вимикають більш ніж на тиждень), деякі магазини вже не працюють, закритий Пенсійний фонд та відділення банків. Банкомати залишилися не у всіх районах міста, тож зняти готівку стає складніше.
Ще кілька місяців тому жвавий район, яким ми їдемо, перетворився на дорогу вздовж побитих будинків. Зараз майже всі багатоквартирні будинки вздовж вулиці Театральна пошкоджені. В деяких вже не вперше вибиті вікна. Поряд працюють працівники комунальних служб, прибирають сміття.
Під будинком валяються рами від вікон і все, що до цього знаходилось у людей на підвіконнях. Не витримали вибуху і сучасні балкони, їхні конструкції вилетіли у двір. Стіни з цегли, посічені осколками до дірок. У будівлі поряд взагалі немає стіни (вона обвалилася), три поверхи дуже пошкоджені, плита перекриття з другого поверху впала на першій. Даху теж не має. Поряд пошкоджений спортивний зал.
Зупиняємось на цій вулиці.
— Хтось хоче евакуюватися?, — звертаються дівчата до людей на вулиці.
Біля будівлі всього троє місцевих: один пиляє повалене дерево, інший стоїть поряд, ще одна жінка з сумними очима ходить розгублено біля під’їзду. Всі від евакуації відмовляються. Вмовляти їх не стали.
Пріоритет в евакуації не у тих, хто може поїхати самостійно, але не хоче. Благодійні організації та окремі волонтери прагнуть допомогти всім охочим, а в першу чергу тим, кому важче, або ж родинам з дітьми. Надія та Тетяна їдуть містом за заявкою від Територіального центру. Одна з літніх пар погодилась виїхати, тож це не стали відкладати.
“На сьогодні послуга догляду вдома надається 387 людям літнього віку та з інвалідністю. На початку повномасштабної війни ми обслуговували майже 600 людей, а на зараз ми евакуювали 327 з них. Терцентр продовжує роботу”, — каже в коментарі Вільному радіо директорка терцентру соціального обслуговування Костянтинівської громади Ірина Рябенко.
Та першими до евакуаційного авто, в якому ми їдемо, забирають не людей. Три місця заброньовані за пухнастими пасажирами.
Повертаємо у двір на першу адресу, де треба забрати котиків. У місцевої жінки похилого віку їх було 16, тому виїхати з ними в інше місце без житла було проблемно. Тож спершу волонтери розбирають чотирилапих в інші регіони.
“Котики — то святе!”, — посміхаючись каже Надія.
Вона відкриває багажник, дістає великий мішок корму, зве бродячих собак. Вони підходити одразу не наважуються, чекають, дивляться. Лише коли зграя голубів злітається до корму, то розганяють птахів і починають їсти.
Ми ж тим часом грузимо котів та вирушаємо на адресу поряд, у приватний сектор.
Там нас зустрічає 81-річна Людмила. Посміхається. Це вона готова виїздити і саме щодо неї дзвонили волонтерам.
“З руїн в різних місцях починався Бахмут. В мене дивне відчуття, що Костянтинівка може мати таку ж долю. Людям краще своєчасно виїжджати. Я бачила, як з Вовчанська виїжджали з однією маленькою сумкою з документами в нікуди, тому вважаю цим пенсіонерам, що будуть сьогодні, дуже пощастило. В них безкоштовна подорож, все олл інклюзів, як то кажуть”, — каже Надія.
Для Людмили у нас є ходунки, з ними жінка сама повільно прямує до машини. Її проводжає сусід. Вона прощається з ним з сумом, каже: “Не будь дуже добрим, думай і про себе”.
Перепитуємо про речі з собою, складаємо все, що підготувала жінка на дорогу майже в невідомість.
Вже в дорозі Людмила розповідає: вона переїхала до Костянтинівки з Донецька у 2014 році, жила раніше на сусідній вулиці (яка тепер розбита), і от спробувала перебратись в інший будинок. Родичів у пенсіонерки немає, а ноги такі хворі, що сама не сходить ні по воду, ні по хліб. Тож працівники Територіального центру вмовили її виїздити й покластись на волонтерів у Польщі.
В авто Людмила Андріївна плаче, каже в того сусіда, що проводжав, два інсульти було, а він лишається під обстрілами та ще доглядає двадцять кішок, яких люди кинули та виїхали, годує на вулиці чужу собаку своїм коштом.
Надя зупиняє машину, каже: “Чого ж мовчали? Телефонуйте сусіду, в мене є корм. На зворотньому шляху завеземо”.
Поки що ми на шляху до іншого місцевого, який чекає евакуації.
Заїжджаємо у центральний район міста. Тут Костянтинівка інша: будинки цілі, на вулицях охайно і чисто (комунальники продовжують працювати над цим). На вулиці тихо, машини не їздять, пострілів немає. Різниця в 5 км від “правого берега” (який тут проводять по залізничних коліях) відчувається кілометрами відстані в мирне життя. “Лівий берег” теж регулярно потрапляє під обстріли, але в більшості районів це все ще на вигляд звичайне місто.
Телефоную соцпрацівниці Марині, щоб вона відкрила двері на другій адресі. Марина вже допомогла зібратися Олександру. Він теж вже був переселенцем з Донецька, потім оселився в Костянтинівці. Виїжджав на якийсь час до Іллінівки, але вже і там обстріли. Тож перестав шукати прихистку на Донеччині.
Олександр Юрійович прибирає з тумбочки телевізор, кладе на ліжко, обережно замотує плазму в ковдру і лишає. Неочікувано каже: “Треба лічильник сфотографувати, він в підїзді”.
Саме пенсіонери так за це переживають і дуже відповідальні, кажуть волонтери, що займаються евакуацією. А в тому ж підʼїзді з поштових ящиків видніються десятки квитанцій, які ніхто не забирає.
Олександр бере з собою тільки дорожню валізу. Там, окрім стандартних речей, взуття на всі сезони (чоловік носить ортопедичне і дістати таке буде складніше в евакуації, ніж одяг, який багато де видають)Ще раз всі разом перераховуємо, що потрібно взяти з собою. Марина згадує, начебто все. Хоча заздалегідь ми домовлялися, що треба взяти обов’язково, а що краще залишити, перед закриттям квартири всеодно повторюємо. Марина перекриває газ, вирубає електрику і господар закриває металеві двері. Ключі залишати вже нікому, більшість знайомих планують виїжджати. Обережно, спираючись на перила, Олександр спускається по сходах рідного підʼїзду, зупиняється ще раз перевірити документи.
Час на прощання з домом короткий, адже розпланована поїздка так, щоб тепер вже переселенці з Костянтинівки мали змогу зареєструватися на грошову допомогу у спеццентрі Харкова, а потім їхати до закладу, де приймають людей з інвалідністю. Там для них зроблять загранпаспорти, а Олександру відновлюватимуть виплати пенсії (зроблять карту, щоб гроші не чекали на відділенні Укрпошти в Костянтинівці, де забрати їх чоловік вже не зможе. Згодом волонтери заберуть Людмилу та Олександра до Польщі в “Дім опіки”.
“Це дуже позитивні люди. Хоча вони й обмежені в пересуванні, це сучасні бабуся і дідусь. Сьогодні з ними цікаво було спілкуватися. Особливо здивувало те, що у 81 рік Людмила Андріївна вивчає іноземні мови. Вона вже в більш молодому віці була в Греції, тому не боїться їхати за кордон, для неї це буде цікава подорож”, — ділиться враженнями від дня евакуації Надія перед прощанням зі мною в Краматорську. Їхня дорога пролягає далі, але бувають волонтери ГО “Місто добра” в Донецькій області, тож ми залишаємось на звʼязку.
Для евакуації маломобільних можна звертатися на гарячі лінії по евакуації за номерами:
0800339291 єдина горяча лінія з евакуації по всій Україні, там можуть прийняти заявку, передати її місцевим органам влади, а ті вже передають організаціям та волонтерам або напряму до волонтерів та благодійних організацій
+380679520909 Місто Добра Віктор, евакуація маломобільних з Донеччини до Харкова та області
0994089950 волонтер Ольга евакуація маломобільних з Донеччини, приймає заявки тільки з смс зі словом евакуація, потім зв’язується
0964041034 організація “Проліска”, евакуація цивільного населення, допомога в медичних перевезеннях