Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Антон Кирейчиков. Чоловік з дитинства мріяв стати військовим, і ще до повномасштабного вторгнення тренувався стріляти, збирав військові моделі та підписав контакт із ЗСУ. Відкриту війну він зустрів на Запоріжжі.
Про життєвий шлях Антона Вільному Радіо розповіла його рідна тітка Лідія Черняк.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Антон народився 11 червня 2000 року в селі Старошийка Житомирської області. Після закінчення місцевої школи вивчився на кухаря у професійному училищі Житомира. Потім — вступив до Державного університету “Житомирська політехніка” на метролога, але кинув навчання.
“Він тоді дуже хотів вступити на рятувальника, але не вийшло. У той час він жив у двоюрідної сестри в Житомирі, бо їх у родині було п’ятеро, і матері було важко. А сестра мала дитячий будинок сімейного типу, куди й забрала його під свою опіку. Звідти він і пішов відслужити строкову службу”, — розповідає Лідія.
У вільний час чоловік любив готувати їжу та займатися моделюванням.
“Він збирав колекції різних моделей військової техніки, солдатів та іншого. Дуже любив збирати різні танчики — у гурток ходив, займався цим. Я після його загибелі віддала частину його моделей у наш музей. Звісно, любив готувати різні страви, а ще він займався стрільбою. І головною його мрією було стати військовим. Казали, що йому “світила” успішна кар’єра в армії”, — додає тітка.
Тому після того, як Антон відслужив строкову службу, він підписав контакт із ЗСУ та став служити у лавах 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Повномасштабне вторгнення росіян чоловік зустрів старшим солдатом на посаді заступника командира БМП та оператора-навідника. Позивний в нього був “Кухар” — за фахом.
За спогадами тітки, Антон разом із побратимами виїхав на завдання ще 17 лютого 2022 року. Загинув захисник 2 березня 2022 року. Повноцінно поховати його так і не змогли.
“Це було біля села Широке Василівського району Запорізької області. Вони вели бій на трасі Токмак — Василівка. Він на своєму БМП прикривав своїх, які відходили. Інші члени екіпажу покинули техніку, а він залишився та стріляв з кулемета. Місцеві потім розповідали, що село потрапило в окупацію, і його хотіли поховати на 5–6-й день після загибелі. Один місцевий відкрив люк, а тут російський солдат іде й питає: “Що ти там робиш?” — “Поховати солдата можна?” — спитав той. І йому відповіли: “Поховай”. Але сам він не зміг витягти тіло, тому пішов покликати когось на підмогу. І коли вони йшли до того БМП — почули вибух. Прийшли, а його підірвали так, що аж башта відлетіла убік на 100 метрів. Усередині були боєприпаси, тому він згорів там повністю”, — переказує тітка.
Після трагедії військового посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“У нього було важке дитинство, але він нікому не поступався та водночас був дуже добрим. Був слухняним, усім допомагав та гарно навчався. Ми не могли повірити, що такий молодий міг загинути. Дуже хороший був хлопець. Якось у дитинстві йому дали пиріжок у школі, і він приніс його додому, щоб віддати мамі. Ось така в нього була доброта — останній пиріжок віддавав”, — розповідає Лідія.
Церемонія прощання з захисником пройшла 4 березня 2024 року в рідному селі Старошийка.
“Все було, як має бути — похорон із салютами. Але гріб був закритий, і що там поховали насправді… Бо ж залишки тіла залишилися на окупованій території”, — ділиться тітка.
У Антона залишилася мати та четверо братів, один з яких продовжує службу в ЗСУ.
“У нього була дівчина. Бабуся потім розповідала, що він приїжджав та казав, що коли повернеться — буде одружуватися. Але ми досі не знаємо, ким була та дівчина”, — додає Лідія.
Світла пам’ять.