Підтримайте Вільне Радіо
Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — волонтер, громадський діяч та військовий Іван Парамонов з Києва. Чоловік брав участь у Революції Гідності, волонтерив під час російської агресії на Сході України, під час повномасштабного вторгнення долучився до війська.
Вільне Радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Про Івана розповів родич Олександр Парамонов.
Іван Парамонов народився 17 січня 1996 року у Києві. Закінчив Національний університет харчових технологій, програму “Управління неприбутковими організаціями” Інституту лідерства та управління Українського католицького університету. Стажувався у Хорватії, де вивчав
досвід постконфліктних громад. Волонтерив, організував проєкти на підтримку молоді Донеччини та Луганщини. Брав участь у Революції Гідності.
“Настав Майдан. Навчання пішло на другий план. Дні і ночі був на Майдані. Квартира на Печерську, де він виріс, перетворилася на “караван-сарай”. Десятки, а згодом сотні хлопців й дівчат з усієї країни, чаї на кухні до ранку, бабуся допомагала з бутербродами, суперечки про майбутнє України, ночівлі на підлозі”, — згадує Івана Олександр.
У 2014-15 роках Іван їздив з волонтерськими поїздками на Донеччину та Луганщину. Був співзасновником ГО “Штука”. Разом з іншими учасниками вони придумували культурні і медійні проєкти для підтримки молоді з Донеччини та Луганщини. До того очолював київський осередок Фундації регіональних ініціатив (ФРІ).
“Іван був із тих, хто не міг стояти осторонь — ні в мирному житті, ні під час війни. Він був поруч, коли треба було щось організувати, підтримати, зібрати, змінити. ФРІшник, активіст, засновник проєктів на сході, вічно на ходу. Іван горів. А ще — сміявся, обіймав, варив каву, збирав навколо себе людей і творив сенс”, — написали про Івана у Фундації Регіональних Ініціатив.
Хлопець любив подорожувати. Об’їздив усі регіони України. Проїхав соло автостопом багато країн. Мріяв побувати у Гренландії. Багато читав, любив твори Джорджа Оруела.
“Він встиг отримати дві вищих освіти в Україні, інженерну та гуманітарну, півроку стажувався в Хорватії, захистив роботу, отримав диплом Загребського університету. Йому пропонували залишитися у Хорватії, кликали до Канади, але він мріяв будувати Нову Європейську Україну. Створював молодіжні будівельні бригади для відновлення зруйнованих міст Луганщини, організовував молодіжні табори у Карпатах, проводив музикальні фестивалі у містах України. При цьому працював, писав доповіді, брав участь у міжнародних конференціях, працював з міжнародними фондами, розвивав створену ним ГО “Штука””, — написав Олександр.
Іван мав багато захоплень: писав вірші, почав отримувати музичну освіту, купив старе автівку, аби доєднатися до клубу любителів ретроавтомобілів.
Під час повномасштабного вторгнення Іван організовував виробництво дронів.
Через проблеми зі здоров’ям він був непридатний до військової служби, та вирішив долучитись до війська у лютому 2024 року.
“Відзначивши своє 28-річчя, відправив мати за заздалегідь подарованому їй туру на Азорські острови, аби не хвилювалась, Іван разом з друзями пішов до ТЦК, вирішив керувати дронами”, — згадують рідні.
Іван виконував бойові завдання на Запоріжжі та Харківщині. Його життя обірвалось 8 червня 2024 року у Богодухівському районі Харківської області, він дістав смертельні уламкові поранення у шию та серце.
У Києві на будинку, де жив Іван, відкрили меморіальну дошку в пам’ять про нього.
Йому назавжди 28 років.
Світла пам’ять полеглому захисникові.