Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Ярослав Остапир. Чоловік після повномасштабного вторгнення росіян пішов добровольцем і три роки боронив державу на Донеччині та Куп’янському напрямку. Під час війни він одружився, і в пари народився син.
Про життєвий шлях Ярослава Вільному Радіо розповіла його дружина Діана Остапир.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Ярослав народився 28 травня 1999 року у місті Кам’янське Дніпропетровської області, де прожив усе цивільне життя. Після закінчення школи вивчився у Кам’янському енергетичному фаховому коледжі на електрика.
“Ми були знайомі і до повномасштабного вторгнення, але не були у стосунках. Пам’ятаю, він часто говорив, що мріє про свою родину. Його метою в житті була родина, спокійне життя і сумлінна робота, щоб робити все для сім’ї. Навіть у 18–19-річному віці вже хотів дітей”, — розповідає Діана.
У 2019–2021 роках чоловік пройшов строкову службу. Після почалося повномасштабне вторгнення.
“Характер у нього був бойовий — ніколи нікого не боявся. Завжди захищав близьких та огороджував їх, щоб ніхто не заподіяв їм шкоди. Я від батьків чула, що в технікумі та школі бувало, бився, коли захищав свою думку. Ніколи не поступався”, — додає вдова.
У березні 2022 року Ярослав пішов до військкомату. Чоловіка зарахували до лав батальйону “Донбас” Національної гвардії України. Доброволець став штурмовиком, згодом здобув звання молодшого сержанта та став головним сержантом 3-го взводу 2-ї роти.
“Під час служби він виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту. Тричі зазнавав контузій, але після реабілітацій по 10 днів повертався у стрій до побратимів. Поранень за час служби у нього не було”, — уточнює дружина.
За віддану службу захисника тричі нагороджували:
За три роки служби Ярослав боронив державу на Донеччині та Куп’янському напрямку.
“Про службу він майже нічого нам не розповідав. Тільки на початку — трохи. Він завжди був дуже виснажений. Ще було кілька випадків, коли він наступав на розтяжку, але якось вдавалося врятуватися”, — переказує Діана.
Близьким також відомо, що у січні 2024 року Ярослав брав участь у відбитті атаки росіян на Лимансько-Куп’янському напрямку. Тоді українські захисники знищили близько 40 одиниць техніки окупантів.
“Треба сказати, що для нього було важливо, щоб удома все було добре, і він завжди переживав за побратимів. Ярослав пишався, що служить у ‘Донбасі’, бо вони ніколи не залишають своїх у біді. Кожну відпустку проводив з родиною, любив виїжджати до води на пляж або в ліс”, — додає мати захисника Віра.
З майбутньою дружиною стосунки в Ярослава почалися вже під час повномасштабної війни. Незадовго до загибелі у пари народився син.
“Коли він приїжджав у відпустку — весь час проводив з родиною. Як би йому не хотілося піти у справах — у першу чергу була родина. Він відкладав всі побутові справи на потім аби провести час з родиною. Завжди старався надолужити час із рідними, якого в нього не було на службі. Особливо, коли син народився — розривався між нами та службою і мріяв, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Обіцяв, що ніколи нас не покине. Згодом він узагалі перестав хоч щось нам розповідати, бо побачив, що це погано на нас впливає. Особливо — коли я завагітніла”, — ділиться дружина.
31 березня 2025 року Ярослав загинув в районі Часового Яру.
“Ярослав 30 березня 2025 року отримав важке хімічне ураження. Внаслідок чого 31 березня помер у лікарні Дніпра. Ми знаємо лише з документів, де вказано, що це сталося внаслідок скидання з дрона. Тобто скинули гранату з якимось хімічним газом, і смерть настала внаслідок хімічних опіків легень та всіх інших дихальних органів. Йому намагалися під’єднати штучне дихання, але легені почали опухати і зупинили свою роботу”, — говорить з сумом Діана.
Чоловікові було 25 років. У нього залишилися дружина та тримісячний син, мати з батьком та 13-річний брат.
“Він завжди всім допомагав. Разом зі своїм батьком сам побудував будинок у селі. Звісно, був добрим і завжди старався зробити все для родини, щоб ми ні в чому не мали потреби. Під час моєї вагітності він узагалі всі свої кошти пересилав нам. Під час відпусток для нього було обов’язковим відвідати всіх родичів по селах, щоб нікого не забути”, — ділиться дружина.
Поховали захисника 4 квітня 2025 року в рідному Кам’янському на Алеї Героїв.
Рідні Ярослава прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.