Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Станіслав Радиш, військовий з Костянтинівки Донецької області, який служив та загинув від мінометного обстрілу у Луганській області.
Станіслав народився 19 серпня 1999 року у Костянтинівці. Навчався у школі №5 у рідному місті. Мав багато друзів. Займався футболом, любив кататися на велосипеді, з усіх предметів найбільше любив фізкультуру, ходив до секції футболу. Має грамоти та медалі.
“Стасічка, був в мене солодкоїжка, дуже любив солодощі. Прям казав: “Ну ти ж знаєш, мамо, я люблю солодке!”. Це не заважало йому все життя любити спорт. Він їздив на змагання з футболу, з друзями. Іноді фізрука називав Дядя Саша, бо дуже поважав та добре ставився до вчителя школи. Стас проводив свій вільний час на майданчиках. В складі команди від “Конті” він грав у футбол. Займався на стадіоні Металургів, їздив з командою та друзями на обласні матчі”, — розповідає Вільному радіо мати костянтинівця Любов Валентинівна.
Після школи юнак вступив до вишу в Харкові, але він більше мріяв про спорт та фізичний розвиток, тому з другого курсу пішов в армію на строкову службу. Служив у Закарпатській області на заставі.
Повернувся з армії 17 грудня 2021 року. В планах було піти працювати в СБУ, він навіть подав документи та проходив перевірку. Але почалася повномасштабна війна. Вже навесні Станіславу та його молодшому брату, з яким в нього різниця у віці 1 рік, прийшли повістки. Брати не вагаючись пішли до військкомату.
“Старший син сказав, що не лишить молодших самих, тому 14 квітня пішли всі разом, мобілізувались”, — розповідає Любов Валентинівна.
Так Юрій та Любов Радищі провели на війну одразу трьох своїх синів.
“Хлопців направили у Дніпропетровську область, була 111 бригада ТРО, а згодом — 24-та механізована бригада ЗСУ. Вони нам, коли можна було, телефонували, але не казали де вони. Це ми вже потім дізнались, що 28 квітня хлопців направили у Луганську область в Попаснянський район на бойові позиції. В один з днів подзвонив молодший син та сказав, що Стаса більше немає. Молодший був з ним в одному окопі, коли в нього влучила міна. Це було у молодшого на очах 2 травня 2022 р.”, — додає батько загиблого Юрій.
Поховали Станіслава у рідному місті, на Червонянському кладовищі.
“Стас вів активний спосіб життя, був до всіх відкритим, з дитинства був дуже самостійним. Завжди допомагав людям. Був добрим. Саме таким його пам’ятатимуть”, — каже батько загиблого.
Двоє братів Станіслава продовжують служити. Вони воювали у Запорізькій області, на Херсонському напрямку, а також під Авдіївкою, де й отримали поранення.