Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Енергодара Марат Сабіров. Чоловік загинув під Лиманом, коли рятував поранених побратимів.
Наречена Марата Марія звернулася до редакції Вільного радіо через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Марат Сабіров був майором, старшим офіцером 1-ї бойової групи 3-ї штурмової групи 4-го окремого штурмового загону спеціального призначення “Омега” НГУ, військової частини 3073. Серед побратимів мав позивний “Татарин”.
Марат народився 13 жовтня 1997 року в Енергодарі Запорізької області.
У 2015 році після закінчення школи працював у військовій частині на охороні АЕС. Згодом навчався у Харківській та Київській військових академіях. Після випуску за розподілом потрапив у тернопільську військову частину 3002. У другому батальйоні очолив взвод.
У Тернополі Марат зустрів кохану Марію. Напередодні останнього виїзду на фронт він освідчився дівчині.
“Перед від’їздом на останню ротацію зробив пропозицію. Мріяв про сім’ю та собачку (французького бульдога). Дуже любив дітей. Марат завжди був готовий підтримати та допомогти у важкий час, хоча не знаю як на всіх знаходив час”, — згадує Марія.
Згодом, вже будучи заступником командира стрілецької роти, Марат брав участь у боях на Донецькому напрямку.
Після двох ротацій перевівся до 4-го окремого штурмового загону спецпризначення “Омега” НГУ, військова частина 3073.
“У Марата було активне військове життя, він будував кар’єру. Йому це вдавалось, підлеглі та керівники його поважали. Професіоналізмом він ділився з колегами, очолював відділення інструкторів, на полігонах навчав хлопців перед ротацією, підготував більше тисячі військовослужбовців”, — розповідає наречена.
У вільний від роботи час Марат хотів постійно розвиватися та навчатися нового.
“Читав книги та дивився різні відео про історію та про військову тематику, займався спортом, багато бігав… Був вимогливим до себе та до інших. Мужній, рішучий, добрий, веселий та справедливий”, — каже про коханого Марія.
Колеги згадують Марата високопрофесійним, кваліфікованим, принциповим офіцером.
“Завжди сумлінно і відповідально ставився до своїх обов’язків. Постійно працював над удосконаленням своїх професійних знань та навичок. Спокійний, врівноважений, кмітливий, рішучий. Уважний, проявляв розумну ініціативу. Заслужив повагу та авторитет серед командування та особового складу загону”, — писали в характеристиці військового представники частини (її Вільному радіо надала наречена).
Повномасштабне вторгнення Марат зустрів у війську, а з грудня 2023 року брав участь у боях під Лиманом на Донеччині.
“Тоді, відбиваючи штурм противника вогнем із кулемета, зумів знищити групу противника на підході до позицій”, — каже Марія.
6 лютого 2024 року під час чергового російського артобстрілу поблизу селища Терни один зі снарядів влучив поблизу бліндажа, де перебували поранені побратими Марата. Бліндаж частково завалило, і чоловік допоміг товаришам вибратися. А коли повертався звідти на свою позицію, росіяни знову накрили вогнем. Марат дістав смертельне поранення.
Захисника поховали у Тернополі, куди евакуювались його батьки після окупації рідного Енергодара, на Микулинецькому кладовищі на Пантеоні Героїв Тернополя.
Рідні створили петицію з проханням надати Марату Сабірову звання Героя України.
Марату Сабірову було 26 років. У нього залишилися наречена, батьки та сестра.
Світла пам’ять полеглому захисникові.