Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Дмитра Краська — військового з Рівненської області, який з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист країни. Боєць загинув 14 січня 2025 року від снайперського пострілу, виконуючи бойове завдання на Донеччині. Йому було 39 років.
Про Дмитра журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Зінаїда Красько.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Дмитро Красько народився у селі Рівненської області. Через аварію на ЧАЕС його родина певний час жила в російській Волгоградській області, але Дмитро з дитинства тягнувся додому. Повернувся в Україну в 10 класі — і тут залишився назавжди.
Вищу освіту здобував у Рівному, на економічному факультеті.
У рідному селі на дискотеці познайомився із Зінаїдою, на кілька років старшою за нього. Далі багато часу проводили у спільній компанії, й тоді між ними спалахнуло кохання.
“Ми вже зустрічалися певний час, коли Дмитро поїхав на заробітки. Відразу як повернувся, забрав мене з роботи до себе додому і зробив пропозицію. Це було дуже спонтанно і неочікувано, але я погодилася. Згодом у нас було весілля, а в 2007 році народилася старша донька. А через півтора року народилась в нас друга донька. Вона була глибоко недоношена. Народилася на 27 тижні вагітності”, — розповідає Зінаїда.
Дмитро любив рибалити та полювати. А ще будував будинок для власної родини. Багато років він працював у будівництві — складав проєкти, мріяв про власну справу.
“Тобто то було його велике захоплення. Навіть перед початком [відкритої] війни вже зареєстрував собі фірму, але не офіційно зареєстрував, а створив назву фірми, логотип. Хотів відкривати навесні будівельну фірму, але почалася війна”, — ділиться Зінаїда.
На початку широкомасштабного вторгнення Зінаїда з молодшою донькою була в лікарні. Дмитро одразу приїхав за рідними, забрав їх додому і взявся допомагати військовим. Він копав окопи, допомагав у виготовленні протитанкових їжаків. Населений пункт, де проживали Дмитро із Зінаїдою, розташований недалеко від білоруського кордону. Тож укріпити оборону було вкрай важливо.
Мобілізували Дмитра 9 березня 2022 року.
“Йому зателефонували і повідомили, що на його ім’я прийшла повістка. Дмитро пішов відразу у військкомат. Хоча він мав оформлений догляд за дитиною-інвалідом і мав право на відтермінування. Але він пішов, бо казав, що це його обов’язок, хто як не він захистить свою родину”, — говорить Зінаїда.
Дмитро служив у складі 23-го інженерно-позиційного полку. Згодом його підрозділ став частиною саперної частини. Проходив навчання в Польщі та Німеччині, працював із розмінувальними машинами. Воював під Вільнянськом (Запорізька область), у Бахмуті, Авдіївці та Покровську. Був у найгарячіших точках з березня 2023 року до останнього дня життя.
“Усе, що робив, — робив серйозно. Не шукав легкого шляху. Він не мав військового досвіду, але постійно вчився і підходив до всього відповідально”, — каже Зінаїда.
Щодня чоловік писав дружині перед виїздом на позиції, а ввечері після повернення теж обов’язково повідомляв, що з ним все гаразд. 14 січня 2025 року Зінаїда не отримала повідомлення “Їдемо”.
Жінка одразу ж запідозрила щось недобре. Ще за кілька годин вони з матір’ю чоловіка взялися обдзвонювати всіх побратимів та командирів.
Увечері їм повідомили, що Дмитра більше немає.
“Сліпе кульове поранення в голову, хоча в шоломі був. Таке враження, що це снайпер працював, тому що чітко і так під каску. У службовому розслідуванні написали, що загинув він десь о пів на сьому ранку”, — каже дружина загиблого військового.
Дмитро так і не встиг здійснити свою мрію — відкрити будівельну фірму.
“Йому потрібно було небагато. Він мріяв просто бути коханим, жити з нами в хаті, ростити доньок. Про мир мріяв. Про перемогу. Про прості речі. Ми навіть фото не встигли зробити багато, бо все думали, що потім зробимо, потім буде час, а часу більше немає. Для мене мій Дмитро був цілим світом, сенсом мого життя”, — зі сльозами каже Зінаїда.
Рідні Дмитра прагнуть, аби йому надали звання Героя України. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням