Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Богдана Крохмаля зі Львівщини, який після початку повномасштабної війни допомагав переселенцям та військовим, а в 2023 році став на захист українських земель від росіян на Запорізькому та Донецькому напрямках. Чоловік загинув, захищаючи Костянтинівку.
Про Богдана Крохмаля Вільному радіо розповіла його дружина Юлія.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами. Це безкоштовно.
Народився Богдан Крохмаль 23 травня 2000 року в Червонограді, що на Львівщині. У рідному містечку ходив у садочок та школу.
“Він був доброю дитиною. Завжди все вирішував словами, а от його брат одразу починав битись. Вже у школі Богдан був трохи бешкетником”, — розповідає дружина військового Юлія.
Хлопець цікавився футболом та боксом, а ще, будучи підлітком, ходив на народні танці.
Після школи Богдан вступив у Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури Національного університету “Львівська політехніка”. Закінчивши його, хлопець заочно здобув ще одну освіту у Дніпровському фаховому коледжі залізничного транспорту та транспортної інфраструктури.
Однак за спеціальністю, за словами дружини, Богдан не працював. Натомість мав досвід роботи в декількох магазинах з продажу техніки.
На початку повномасштабного вторгнення хлопець почав волонтерити з друзями.
“До нас приїжджали переселенці, а Богдан з хлопцями допомагали їм — знаходили житло. Також пересилали машини в Червоноград і передавали хлопцям на позиції”, — розповідає Юлія.
За словами співрозмовниці, хлопець хотів долучитися до війська ще з початку вторгнення. Але тоді його не брали, бо бригади були переповнені.
На початку січня 2023 року Богдан відправився на війну за повісткою. Військовий був старшим солдатом, навідником мінометного взводу 33-ї окремої механізованої бригади. Спочатку служив на Запорізькому напрямку, а потім вирушив обороняти Донеччину.
Про свою службу чоловік розповідав дружині небагато, але інколи ділився історіями.
“Якось російська диверсійно-розслідувальна група зайшла в село, де на той момент був Богдан. Це був Запорізький напрямок. Чоловік розповідав, що вони не розгубились й одразу почали відстрілюватись. На щастя, все закінчилось успішно для хлопців, а всіх росіян поклали”, — розповідає співрозмовниця.
Вона додає, що її коханий не втрачав позитивного настрою й завжди казав: “Я тут, щоб ви могли жити там спокійно”.
“Хоча він не був командиром свого мінометного підрозділу, а лише старшим навідником, він часто брав на себе відповідальність. Коли разом із побратимами вирушав перевіряти нові позиції, Богдан завжди йшов першим”, — каже дружина захисника.
Близькі та знайомі запам’ятали Богдана щирим і усміхненим чоловіком, який любив пожартувати, каже Юлія.
“З друзями ми часто збиралися на нашій дачі, смажили сосиски, спілкувалися, насолоджувалися компанією. Їздили до родичів, до батьків, ходили в кіно, гуляли — просто жили життя. Навіть під час коротких відпусток він казав: “Давайте просто жити як завжди”, — каже дружина військового.
За її словами, Богдан мріяв, щоб його діти жили у вільній Україні й ніколи не знали, що таке війна.
Військовий загинув 15 лютого 2024 року, захищаючи Костянтинівку. Того дня позиція, яку він утримував, потрапила під російський артилерійський обстріл. У результаті вибуху загинули троє військових, а один залишився живим. Про це дружина Богдана дізналася наступного дня.
“Я звʼязалась 16 лютого з командиром батальйону. Він сказав, що хлопців намагаються дістати. Однак потім нам повідомили, що Богдан зник безвісти”, — розповідає дівчина.
Через складну ситуацію в Костянтинівці тіло Богдана змогли дістати з-під завалів і передати рідним лише у травні.
Захисника поховали на Алеї Героїв неподалік від Червонограда, звідки він родом.
Світла та вічна пам’ять.