Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні вшануємо пам’ять Руслана Новіцького з Житомирщини. Після початку повномасштабної війни він встав на захист України, неодноразово рятував своїх побратимів і завжди зберігав позитивний настрій у будь-яких обставинах. Його життя трагічно обірвалося під час атаки російського дрона біля Євгенівки.
Про Руслана Новіцького Вільному радіо розповіла його наречена Дар’я.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Руслан народився 8 вересня 1989 року в селі Яроповичі на Житомирщині. З 20 років проходив строкову службу в Донецькій області, а далі працював на приватному підприємстві в селі. Він був життєрадісною людиною, рідні кажуть, що ніколи не бачили розпачі в його очах, лише блиск і прояв сміливості.
“Руслан — людина, про яку я ніколи не чула нічого поганого. Ніхто ніколи не говорив, що він когось образив чи зробив щось недобре. Я завжди називала його сонечком, тому що він був найяскравішим світлом у моєму житті.”, — з теплом згадує наречена Дар’я.
Руслан був працьовитим хлопцем із села, який любив займатися господарськими справами. А вільний час присвячував риболовлі. Навіть під час служби у гарячих точках під час повномасштабної війни, він знаходив можливість рибалити, про що розповідав своїй дівчині. А також активно проводив прямі ефіри у тік-ток.
“Риболовля була для нього всім. Як тільки з’являлася можливість і був інтернет чи зв’язок, він обов’язково записував мені відео зі словами: “Сонце, ось ми на рибалку приїхали. Нам дали кілька годин відпочинку на Віражі між боями, тож вирішили поїхати порибалити”, — ділиться спогадами Дар’я.
Руслан Новіцький приєднався до Збройних сил України добровольцем після початку повномасштабного вторгнення у квітні 2022 року. Служив у 47-й окремій механізованій бригаді, як старший водій розвідувального відділення другого батальйону. Був навідником на БМП “Бредлі”. Також пройшов навчання в Німеччині. Руслан розумів, що йде війна, та ніколи не жалівся на відсутність відпочинку.
“Було й таке, що обіцяють дві доби на нулі й два дні відпочинку. А насправді залишаєшся на 4-5 днів і отримуєш лише добу перепочинку, бо немає кому замінити. То про вільний час забуваєш, головне — вижити. Але він розумів, що це війна, і відпочинок — лише мрія. Попри це, він ніколи не скаржився. Їхня бойова команда викликала справжнє захоплення своєю роботою”, — розповідає дівчина загиблого.
Свої вихідні чоловік проводив з коханою, кожне розставання давалося парі важко.
“Після бойових виїздів у нього було два вихідних, які ми завжди проводили разом — вдома чи на прогулянках. Він працював за графіком: два дні на нулі, два на відпочинок. Хоча розлука тривала недовго, цей час проходив ніби вічність. Ми постійно були на зв’язку, і він завжди писав, що з ним все гаразд. Я підтримувала його, казала, що кохаю й щоб був обережним”, — згадує наречена загиблого захисника.
Познайомилася пара вже після початку великої війни. Дар’я родом з Донеччини, куди й потрапив Руслан під час служби. Вони швидко з’їхались, проводили разом вихідні та планували створити сім’ю.
“Він пів року спостерігав за мною, а потім наважився познайомитися, попросивши номер телефону. Наше спілкування розпочалося навесні, коли ночі були ще дуже холодними. Ми три ночі поспіль сиділи на вулиці, розмовляли, і згодом він почав мене обіймати, нібито щоб зігріти. Він був найважливішою та найріднішою людиною в моєму житті. Через кілька місяців він почав планувати наше майбутнє разом, мріяв про сім’ю та мав безліч планів, які вже ніколи не здійсняться”, — ділиться Дар’я.
Військовий мріяв про мир і закінчення війни. Йому хотілося зняти важкий камуфляж, бронежилет і шолом, одягнути звичайний спортивний костюм та повернутися до спокійного життя, каже наречена. Однак найзаповітнішою мрією Руслана було народження донечки.
“Майже на сороковий день після загибелі коханого я дізналася про вагітність. Ми ще не знаємо, кого чекаємо, але дуже сподіваємося, і чомусь впевнені, що це буде дівчинка”, — ділиться Дар’я.
А ще він мріяв про власний будинок у Київській області, десь біля річки, щоб можна було вийти й одразу порибалити якомога далі від усіх, у тиші.
На службі, каже Дарʼя, її коханий віддавався на повну. Було й таке, що Руслан та його команда врятували декілька екіпажів, які потрапили у скрутне становище на фронті.
“Хлопці були їм дуже вдячні: фотографувалися разом і висловлювали слова подяки, за що командування мали нагородити. Проте, на жаль, наші хлопці знають, що такі обіцянки іноді залишаються лише словами. Тому нагороди так і не отримали”, — доповнила дівчина.
Тож рідні створили петицію щодо присвоєння Руслану звання Героя України (посмертно). Сім’я сподівається, що зможе зібрати необхідну кількість підписів. Підтримати родину можна за посиланням.
13 серпня наречена Дар’я останній раз провела Руслана на позицію, і вже наступного дня їй надійшла трагічна звістка від побратима про загибель коханого. В нього поцілив FPV-дрон. Трагедія сталася поблизу Євгенівки, у Покровському районі Донецької області. З того часу для дівчини життя ніби зупинилося і залишається на паузі.
У Руслана залишилася мати та чотири брати, троє з яких також захищають країну, а найстарший працює у Київській поліції. Від першого шлюбу у чоловіка є син, якому майже 7 років, а незабаром народиться ще одна дитини, дізнатись про яку чоловік не встиг.
Світла пам’ять полеглому воїну.